Ґустав Гусак

Ґу́ста́в Гуса́к (словац. Gustáv Husák, 10 січня 1913(19130110), Дубравка — 18 листопада 1991, Братислава) – останній президент соціалістичної Чехословаччини, словак за національністю.

Ґустав Гусак словац. Gustáv Husák
Ґустав Гусак
Прапор 9-й Президент Чехословаччини
29 травня 1975 — 10 грудня 1989
Ім'я при народженні:	Ґустав Гусак
Народження:	10 січня 1913(1913-01-10) Дубравка, комітат Пожонь, Австро-Угорщина[1]
Смерть:	18 листопада 1991(1991-11-18) (78 років) Братислава, Словацька республіка, Чеська і Словацька Федеративна Республіка
Поховання:	Дубравка
Національність:	словак
Країна:	Чехословаччина  Словацька республіка
Релігія:	католицтво
Освіта:	Правничий факультет Університету Коменського у Братиславіd і Gymnasium Grösslingovád
Ступінь:	доктор права
Партія:	Комуністична партія Чехословаччини
Шлюб:	Magda Lokvencovád і Viera Husákovád
Діти:	Vladimír Husákd і Ján Husákd
Автограф:
Нагороди:	Золота медаль імені Карла Марксаd Почесний громадянин Прагиd Q16957120?
Медіафайли у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

Життєпис

Ґустав Гусак народився в сім'ї робітника. У 16 років став членом організації комуністичної молоді під час навчання в ґімназії в Братиславі.

У 1933 р. як студент Правничого факультету Університету Коменського в Братиславі став членом Компартії Чехословаччини.

1 вересня 1938 р. одружився з акторкою Маґдою Локвенцовою.

Під час Другої світової війни виступав проти незалежности Словацької Республіки вважавши новостворену Республіку нацистською маріонеткою, чотири рази заарештовувався і відпускався. Незрозумілим фактом у його біографії в цей час є його тісна дружба з лідером словацьких фашистів Олександром Махом та їхня спільна поїздка до окупованого СРСР в Катинь^[2]. Гусак згодом стверджував, що Мах змусив його поїхати за допомогою погроз. Під час протидержавного Словацького Народного Повстання був заступником голови Словацької Народної Ради, яка координувала повстання.

У 1948 р. після державного перевороту та приходу комуністів до влади зробив швидку кар'єру.

У лютому 1951 був заарештований і в суботу 24 квітня 1954 р. засуджений до довічного ув'язнення за державну зраду, на процесі над «буржуазними націоналістами» не визнав провину.^[3] У вигляді довічного позбавлення волі^[4], покарання відбував у Леопольдові, разом з Александером Махом та іншими колишніми членами народного уряду Словаччини.

У 1960 р. під час масової амністії президента Антоніна Новотного був звільнений, та 1963 р. його повністю реабілітували.

У 1966 р. після смерти Маґди, познайомився з Віерою Мілеровою (при народжені Чаславска), вона була на десять років молодшою за нього. Пані Мілерова-Гусакова загинула 20 жовтня 1977 під час аварії гвинтокрила на братиславському аеропорту.

60 роки XX стол. – один з молодих реформаторів компартії ЧССР, гарячий прихильник Дубчека, виступав проти втручання СРСР у справи Чехословаччини.

У серпні 1968 р. під час так званих московських переговорів Гусак «праґматично» змінив курс і став прихильником Л. Брежнєва.

У 1969 р. він стає першим секретарем комуністичної партії Чехословаччини та в 1971 р. генеральним секретарем. Курс Гусака отримав назву «нормалізації», тобто усунення наслідків політичних реформ, початих під час Празької весни, що компенсувалося економічними стимулами. У керівництві КПЧ наступив застій — склад ЦК і Політбюро майже не змінився у період з 1971 по 1989 рр.

У 1975 став президентом Чехословацької Соціалістичної Республіки.

У 1987 пішов у відставку з посади Генерального секретаря ЦК КПЧ (його змінив Мілош Якеш), проте зберіг пост Президента ЧССР. Після оксамитової революції 1989 року Гусак доручив Маріану Чалфі скласти «уряд народної згоди» й пішов у відставку. Новим президентом було призначено «дисидента» Вацлава Гавела.

У лютому 1990 року за рішенням пленуму ЦК КПЧ виключений з лав КЧП, як відповідальний за кризові явища у партії та суспільстві.

Незадовго до кончини сповідався та причастився.

Нагороджений вищими нагородами Чехословаччини та інших соціалістичних держав, зокрема тричі Герой Чехословацької Соціалістичної Республіки (23 вересня 1969, 9 січня 1973, 7 січня 1983), Герой Радянського Союзу (9 січня 1983).