Гілянці

Гілянці (гіляки, самоназва — гіляні, гілякі, ґіл. گیلک) — іраномовний народ на півночі Ірану, основне населення провінції Гілян. Чисельність — 3,5 млн осіб.

Гілянці
Самоназва	ґіл. گیلک)
Кількість	Від 3,5 до 4 млн.
Ареал	Іран (Гілян)
Близькі до	мазендеранці, талиші, курди, заза, белуджі
Входить до	іранські народи
Мова	гілянська, фарсі
Релігія	іслам, шиїтського толку

У гірських районах виділяється етнічна група галешів. Тим часом, за свідченням античних авторів, кадусії — це той же народ, що і пізніші Гели — нині сучасні гілянці^[1].

Розмовляють на гілянській мові прикаспійської підгрупи північно-західної групи іранських мов, має західні та східні діалекти; багато (особливо молодь) говорять фарсі.

Віруючі гілянці — мусульмани-шиїти.

Основне традиційне заняття — орне землеробство, у галешів — напівкочове скотарство. Основна культура — заливний рис, на схилах гір вирощують пшеницю, ячмінь, кенаф, чай, тютюн, цитрусові. Основна робоча тварина — зебу (худобу пасуть дівчата, доять чоловіки). На узбережжі поширене рибальство. Гілян — основний центр шовківництва Ірану; розвинене виробництво скла, повсті, килимів, очеретяних циновок, ткацтво.

Житло — переважно дерев'яне, часто пальове або двоповерхове з відкритою терасою (талар) та балконом; високий тесовий або з рисової соломи та очерету дах спускається майже до землі.

Жіночий одяг — біла сорочка, спідниця довжиною вище колін з легкої кольорової тканини в дрібну складку, темна кофта; виходячи з дому, одягають чорні шаровари та підперізуються чорною шаллю. Ходять босоніж.

Основна їжа — рис, хліб їдять мало; напої — вода, підсолоджена виноградним суслом (шире), розбавлене кисле молоко (дуг), чай.

Жінка займає незалежне положення в суспільстві. Шлюб моногамний, полягає з обопільної згоді молодих, наречена часто сама домовляється з нареченим про розміри посагу. Зберігається культ священних каменів, дерев та гаїв. Фольклор — епічні та ліричні пісні.