Гірсько-лучні ґрунти

Гірсько-лучні ґрунти — ґрунти, що розвиваються у горах під альпійськими луками вище смуги лісової рослинності^[1]. Використовуються як пасовища й сінокоси.

Характеристика

Гірсько-лучні ґрунти характеризуються незначною потужністю (40-100 см), слабкою диференційованістю, значним вмістом гумусу у верхній частині ґрунтового профілю (10-25 %), кислою реакцією, значною щебинистістю^[1].

Верхні шари мають невелику щільність, характеризуються великою вологємністю (зменшується до низу), високою водопроникністю (зменшується до низу)^[2].

Кислотність цього типу ґрунтів обумовлюється, головним чином, алюмінієм. Такі ґрунти мають невисоку ємність катіонного обміну, слабо насичені основами^[2]. У гумусовому горизонті переважають фульвокислоти; мінеральна частина багата на вільні окисли заліза, можливе навіть утворення конкрецій^[2].

Ґрунтовий профіль

Структура ґрунтового профілю Ad-A-AC-C, інколи вирізняють і горизонт В.

• Hd^[3], Ad^[4]. Плотна, щільнозв'язана корінням трав'янистої рослинності дернина (до 10 см).
• Hq, A. Гумусовий горизонт (10-20 см) темного, або темно-бурого кольору. Структура зерниста, з елементами порохуватості, кам'яні включення.
• HPq, AC. Перехідний горизонт (15-25 см) світлішого кольору. Структурні окремості представлені комками, рідше зернами, виражені менш яскраво. Перехід до горизонту Pq чіткий.
• Pq, С. Ґрунтотворна порода — елювій, делювій, або їхнє поєднання (до 30 см). Структурно представлена кам'янистими окремостями (до 80 % об'єму). Безструктурний дрібнозем часто жовто-бурого кольору^[2].

Класифікація

Гірсько-лучні ґрунти поділяються на:

• Гірсько-лучні торф'янисті — поширені власне на альпійських луках. Характерною особливістю є наявність сухого торф'яного шару (1-2 см). Мають найбільш кислу реакцію серед гірсько-лучних ґрунтів, найменшу ємність катіонного обміну, насиченість основами^[2].
• Гірсько-лучні дернисті — поширені на субальпійських луках, де фітомаса травостою значно більша ніж на альпійських луках. Характерною особливістю є більша потужність гумусового горизонту, більша гуміфікація. Менш кисла реакція, більша ємність катіонного обміну і насиченість основами^[2].
• Гірсько-степові (гірсько-лучні чорноземовиді) — поширені на вапняках та інших карбонатних породах з нейтральною, слабокислою реакцією (гірський Крим)^[1]. Характерною особливістю утворення є наявність періодичного промивного водного режиму. У ґрунтовому профілі чітко відстежуються сірі відтінки, наявні копроліти^[2].

Географія та поширення

Поширені в субальпійському й альпійському висотних поясах (полонинах) на висотах понад 1100—1200 м у західній і 1500—1550 м східній частинах області (Альпи, Кавказ)^[1][5].

Генезис

Формування гірсько-лучних ґрунтів відбувалося під лучною, чагарничковою та чагарниковою рослинністю, хоч і не виключається участь лісової рослинності у більш теплі періоди голоцену^[5]. Сучасне поширення цих ґрунтів збігається з холодною висотною зоною, для якої характерні низькі суми активних температур (1000—600°С і менше) і високий гідротермічний коефіцієнт (4-5). У таких умовах відбувається досить повільний процес вивітрювання гірських порід і уповільнюється ґрунтоутворення, зокрема мінералізація органічних решток, характерне оторфовіння^[5].

Використання

Гірсько-лучні ґрунти використовуються як пасовища для отар овець, ВРХ (корови, яки)^[1]. При використанні гірсько-лучних ґрунтів як пасовищ потрібно дотримуватись нормування випасу, щоб не привести їх до виснаження і деградації, заміні видового складу високопродуктивних трав на малопродуктивні та неїстівні бур'яни^[2]. При виснаженні пасовищ проводять рекультивацію внесенням мінеральних і органічних добрив (за розробленими картограммами), підсіванням продуктивних злаків^[2].

Гострою екологічною проблемою при використанні даного типу ґрунтів завжди буде водна ерозія, тому особливу увагу приділяють лісозахисним смугам нижче по схилах, раціональній лісозаготівлі (коефіцієнт вирубки не вище 0,5-0,6)^[2]. На схилах крутіших за 10-12° дозволяється вирощування лише багаторічні кормові трави, на крутіших схилах потрібні агромеліоративні заходи з терасування схилів під високорентабельні багаторічні культури (плодові, виноград), або й зернові в тропічних регіонах^[2].

Див. також

• Альпійські луки
• Гірські луки та чагарники
• Гірські ґрунти
• Лучні ґрунти