Дальський Володимир Михайлович

Володимир Дальський (05.05.1912, Нікополь - 15.05.1998, Київ, Україна) - український та радянський актор театру та кіно, Народний артист, лауреат Шевченківської премії.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Нестеренко.

Дальський Володимир Михайлович
Ім'я при народженні	Нестеренко Василь Павлович
Народився	(22.04) 05.05.1912 Нікополь
Помер	15 травня 1998(1998-05-15) Київ
Поховання	Байкове кладовище
Країна	Російська імперія  СРСР  Україна
Національність	українець
Діяльність	актор театру і кіно
Alma mater	Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (1931)
Заклад	Харківський театр для дітей та юнацтва, Харківський академічний український драматичний театр імені Тараса Шевченка, Театр Київського військового округу і Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка
Учасник	німецько-радянська війна
Членство	Національна спілка кінематографістів України і Національна спілка театральних діячів України
Нагороди	Почесна відзнака Президента України (1994)
Премії	Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (за 1971)
Звання	Заслужений артист Молдавської РСР (з 1951) Народний артист УРСР (з 1954) Народний артист СРСР (з 1960)
IMDb	ID 0198222

Біографія

Василь Нестеренко (таке імʼя мав при народженні) народився 22 квітня (5 травня) 1912 року в місті Нікополі (нині Дніпропетровської області, Україна). Рано втратив матір. Батько жорстоко поводився з сином, і хлопчик втік із дому. Був безпритульним. ^[1] Потрапив до робочого клубу, де грав у драмгуртку. Керівник гуртка Наталія Іллівна Дальська всиновила хлопчика, після чого юнак став Володимиром Дальським.

У 1929-1931 роках навчався у Київському музично-драматичному інституті імені М. Лисенка (нині Київський національний університет театру, кіно та телебачення імені І. К. Карпенка-Карого) у І. Чабаненка. Але хвороба матері змусила його у 1931 році повернутися до Нікополя. На сцені з 1931 року.^[2]

В. Дальський виконував переважно комедійні ролі, у яких гостра зовнішня характерність поєднувалася з поглибленим психологізмом^[3].

Працював:

• у 1933–1938 роках — у Харківському театрі юного глядача;
• у 1938–1941 роках — у Харківському драматичному театрі імені Тараса Шевченка;
• у 1941–1944 роках — в театрі Київського особливого військового округу (Київ);
• у 1944–1954 роках — в театрі Одеського військового округу (Одеса);
• у 1954–1957 роках — в театрі Прикарпатського військового округу (Львів).
• у 1957–1976 роках був актором Київського українського драматичного театру імені Івана Франка.

У 1990 році Володимир Михайлович Дальський востаннє вийшов на франківську сцену у виставі «Дядя Ваня» А. П. Чехова^[1].

Знімався в кіно з 1958 року. Був членом Спілок кінематографістів і театральних діячів України.

Могила Володимира Дальського

Жив у Києві, останні роки пройшли в Будинку ветеранів сцени, де і помер 15 травня 1998 року^[1]. Похований у Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 52а).

Меморіальна дошка на честь Володимира Михайловича Дальського на вул. Хрещатик, 25 у Києві

Відзнаки

• Заслужений артист Молдавської РСР (з 1951);
• Народний артист УРСР (з 1954);
• Народний артист СРСР (з 1960);
• Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (за 1971).

Творчість

Театральні ролі:

• Шельменко («Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ'яненка);
• Мартин Боруля («Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого);
• Возний («Наталка Полтавка» І. Котляревського);
• Кирило Сергійович («Пам'ять серця» О. Корнійчука);
• Морж («Чому посміхалися зорі» О. Корнійчука);
• Гроза («Сторінки щоденника» О. Корнійчука);
• Шаула («Свіччине весілля» І. Кочерги);
• Курослєпов («Гаряче серце» О. Островського);
• Крутицький («Не було ні гроша, та раптом алтин» О. Островського);
• Сиплий («Оптимістична трагедія» В. Вишневського);
• Воротар («Макбет» В. Шекспіра);
• Хвилинка («Переможці» Б. Чірскова);
• Бартломей («Краків'яни і гуралі» В. Богуславського) та інші.

Грав у фільмах:

1. «Штепсель одружує Тарапуньку» (1957, Бутильченко),
2. «НП. Надзвичайна подія» (1958, Фан),
3. «Іванна» (1959, Дітц),
4. «Веселка» (1959, Кряж),
5. «Кров людська — не водиця» (1960, Бараболя),
6. «Летючий корабель» (1960, Ох),
7. «Артист із Коханівки» (1961),
8. «Дмитро Горицвіт» (1961),
9. «Закон Антарктиди» (епіз.),
10. «З днем народження» (1962, начальник цеху),
11. «Ми, двоє чоловіків» (епіз.),
12. «Рибки захотілось» (1963, епіз.),
13. «У мертвій петлі» (1963, Фріко),
14. «Люди не все знають» (1964),
15. «Гадюка» (1965),
16. «Загибель ескадри» (епіз.),
17. «Ескадра повертає на Захід» (1965, Хомяков),
18. «На самоті з ніччю» (1966, епіз.),
19. «Тиха Одеса» (1967, Нечипоренко),
20. «Севастополь» (1970) та ін.

Автор книги спогадів «Театральними шляхами.» Київ, 1981.