Даніеле Де Россі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Де Россі.

Даніеле Де Россі (італ. Daniele De Rossi, нар. 24 липня 1983, Рим) — італійський футбольний тренер і колишній футболіст, що грав на позиції півзахисника.

Даніеле Де Россі
Даніеле Де Россі
Особисті дані
Народження	24 липня 1983(1983-07-24) (42 роки)
	Рим, Італія
Зріст	184 см
Вага	78 кг
Громадянство	Італія
Позиція	півзахисник
Юнацькі клуби
1997–2000 2000–2003	«Остія Маре» «Рома»
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г) 2001–2019 «Рома» 459 (43) 2019–2020 «Бока Хуніорс» 5 (1)
Національна збірна
Роки Збірна І (г) 2001 Італія U-19 3 (0) 2002 Італія U-20 4 (0) 2003–2004 Італія U-21 16 (3) 2004–2017 Італія 117 (21)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада 2021–2022 Італія (асист.) 2022–2023 СПАЛ 2024– «Рома»
Звання, нагороди
Нагороди	Орден «За заслуги перед Італійською Республікою»
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.

Майже всю кар'єру провів в італійській «Ромі», з якою двічі виграв Кубок Італії в 2007 і 2008 роках, а також Суперкубок Італії в 2007 році. Він був названий найкращим молодим футболістом Серії А в 2006 році^[1] та найкращим футболістом італійського року Серії А в 2009 році. Де Россі став капітаном «Роми» на початку сезону 2017/18 років після завершення кар'єри Франческо Тотті. Наприкінці сезону 2018/19 він покинув «Рому» після 18 сезонів у команді. Маючи 616 матчів за римлян у всіх турнірах, він є другим гравцем клубу за кількістю матчів за всю історію після Тотті. Згодом він приєднався до аргентинського клубу «Бока Хуніорс» влітку 2019 року та завершив кар'єру в січні наступного року.

Де Россі представляв Італію на юнацькому і молодіжному, вигравши молодіжний чемпіонат Європи 2004 року, а також здобувши бронзові медалі на Олімпійських іграх 2004 року. Також грав за національну збірну Італії, за яку протягом 2004—2017 років провів 117 матчів і є п'ятим гравцем за кількістю проведених матчів за всю історію збірної Італії та півзахисником з найбільшою кількістю матчів за всю історію. З 21 голом він є найрезультативнішим півзахисником збірної Італії після Другої світової війни та другим найрезультативнішим півзахисником Італії за всю історію Адольфо Балонч'єрі. Де Россі був з командою переможцем чемпіонату світу 2006 року, а також брав участь у Євро-2008, Кубку Конфедерацій 2009 року, чемпіонаті світу 2010, Євро-2012, де став віцечемпіоном і був включений до символічної збірної, Кубку Конфедерацій 2013 року, здобувши бронзові медалі, чемпіонаті світу 2014 року та Євро-2016.

По завершенні ігрової кар'єри став тренером і обіймав посаду помічника головного тренера у штабі Роберто Манчіні в збірній Італії, а також працював головним тренером у СПАЛі. У січні 2024 року очолив рідну «Рому».

Клубна кар'єра

Вихованець юнацької футбольної команди «Остія Маре». 2000 року продовжив займатися футболом у молодіжній команді клубу «Рома».

У дорослому футболі дебютував за «Рому» 2001 року, з того часу незмінно захищав її кольори протягом вісімнадцяти сезонів. Провів загалом у складі «вовків» 616 офіційних матчів, забивши 63 голи, двічі ставав володарем Кубка Італії. За кількістю ігор за римську команду поступається лише своєму багаторічному партнерові по футбольному полю Франческо Тотті^[2][3].

У травні 2019 року було офіційно оголошено, що клуб не має наміри подовжувати контракт із наддосвідченим півзахисником, який добігав до завершення^[4]. За 12 днів Де Россі провів свою останню гру за «Рому», після чого вирішив не завершувати ігрову кар'єру.

26 липня 2019 року гравець, якому щойно виповнилося 36 років, уклав однорічну угоду з аргентинським «Бока Хуніорс»^[5][6], де спортивним директором працював багаторічний одноклубник Де Россі по «Ромі» Ніколас Бурдіссо^[7]. 13 серпня 2019 року Де Россі дебютував за «Боку» проти «Альмагро» (1:1) у Кубку Аргентини, забивш свій перший і єдиний гол за клуб, але його команда вилетіла зі змагань після поразки в серії пенальті^[8]. Загалом до кінця року він зіграв 7 ігор в усіх турнірах за клуб і 6 січня 2020 року оголосив про завершення кар'єр, пославшись на сімейні причини^[9][10][11].

Виступи за збірні

Де Россі (ліворуч) проти Альваро Арбелоа у фіналі Євро-2012.

2001 року дебютував у складі юнацької збірної Італії, взяв участь у 3 іграх на юнацькому рівні.

Протягом 2002—2004 років залучався до складу молодіжної збірної Італії. На молодіжному рівні зіграв у 20 офіційних матчах, забив 3 голи. Був учасником футбольного турніру на Літніх Олімпійських іграх 2004 року, де разом з командою виборов бронзові олімпійські нагороди.

2004 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Італії. На наступні 13 років став гравцем основного складу італійської команди. За ці роки був учасником фінальних частин трьох чемпіонатів Європи і трьох чемпіонатів світу, включаючи переможний для італійців чемпіонат світу 2006 року у Німеччині.

У листопаді 2014 року провів свою соту гру за збірну, а за три роки завершив кар'єру в національній команді, маючи в активі 117 ігор у її складі, що на той момент стало четвертим показником в історії «сквадри адзурри». Попри амплуа півзахисника регулярно відзначався забитими голами і на момент припинення виступів за національну команду мав в активі 21 забитий гол, посідаючи на той час 12-те місце серед її найкращих в історії бомбардирів.

Тренерська кар'єра

18 березня 2021 року Де Россі було представлено як нового помічника Роберто Манчіні у національній збірній Італії^[12][13]. 11 липня 2021 року Італія виграла Євро-2020 після перемоги у фіналі у серії пенальті проти Англії^[14]. 13 серпня він залишив італійську команду, щоб завершити свій тренерський курс, а 23 листопада повернувся до роботи в Італійській федерації футболу, цього разу на посаду технічного співробітника для юнацьких команд віком від 15 до 20 років^[15]. У січні 2022 року він погодився повернутися тренерського штабу Роберто Манчіні, щоб допомогти у збірній плей-оф кваліфікації до чемпіонату світу 2022 року^[16], але італійцям не вдалось вийти на «мундіаль».

11 жовтня 2022 року Де Россі був призначений новим тренером команди Серії B СПАЛ^[17][18]. На момент призначення Де Россі команда посідала 14-е місце у турнірній таблиці, здобувши лише дві перемоги за 8 турів. Однак покращити результати команди тренеру-початківцю не вдалося, і команда при ньому здобула лише 3 перемоги у 17 матчах, через що вже 14 лютого 2023 року він, не доопрацювавши до кінця сезону, залишив посаду, опустивши команду на 18 місце^[19].

16 січня 2024 року Де Россі був призначений головним тренером «Роми» до кінця сезону, змінивши на цій посаді Жозе Моурінью^[20].

Статистика виступів

Статистика клубних виступів

Сезон	Команда	Чемпіонат			Національний кубок			Континентальні кубки			Інші змагання			Усього
		Ліга	Ігор	Голів	Ліга	Ігор	Голів	Ліга	Ігор	Голів	Ліга	Ігор	Голів	Ігор	Голів
2001-02	«Рома»	A	0	0	КІ	3	0	ЛЧ	1	0		—	—	4	0
2002-03		A	4	2	КІ	2	0	ЛЧ	0	0		—	—	6	2
2003-04		A	17	0	КІ	4	0	КУЄФА	6	1		—	—	27	1
2004-05		A	30	2	КІ	5	1	ЛЧ	2	1		—	—	37	4
2005-06		A	34	6	КІ	4	0	КУЄФА	7	0		—	—	45	6
2006-07		A	36	2	КІ	8	2	ЛЧ	10	2	СІ	1	0	55	6
2007-08		A	34	5	КІ	6	0	ЛЧ	10	0	СІ	1	1	51	6
2008-09		A	33	3	КІ	2	0	ЛЧ	7	0	СІ	1	1	43	4
2009-10		A	33	7	КІ	4	1	ЛЄ	12	3				49	11
2010-11		A	28	2	КІ	4	0	ЛЧ	7	1	СІ	1	0	40	3
2011–12		A	32	4	КІ	0	0	ЛЄ	0	0	-	-	-	32	4
2012–13		A	25	0	КІ	4	0	-	-	-	-	-	-	29	0
2013–14		A	32	1	КІ	4	0	-	-	-	-	-	-	36	1
2014–15		A	26	2	КІ	1	1	ЛЧ+ЛЄ	3+4	0	-	-	-	34	3
2015–16		A	24	1	КІ	1	0	ЛЧ	6	2	-	-	-	31	3
2016–17		A	31	4	КІ	1	0	ЛЧ+ЛЄ	2[21]+6	0+1	-	-	-	40	5
2017–18		A	22	1	КІ	0	0	ЛЧ	10	1	-	-	-	32	2
2018–19		A	18	1	КІ	1	0	ЛЧ	4	1	-	-	-	23	2
Усього за «Рому»			459	43		55	5		98	13		4	2	616	63
2019–20	«Бока Хуніорс»	ПД	5	0	КА	1	1	КЛ	1	0	-	-	-	7	1
Усього за кар'єру			464	43		56	6		99	13		4	2	623	64

Статистика виступів за збірну

Титули і досягнення

Футболка Даніеле Де Россі у Музеї ліги Європи.

«Рома»

• Володар Кубка Італії (2): 2006/07, 2007/08
• Володар Суперкубка Італії (1): 2007

Збірна Італії

• Чемпіон світу (1): 2006
• Чемпіон Європи (U-21): 2004
• Бронзовий олімпійський призер: 2004
• Віце-чемпіон Європи: 2012