Дебора Ліпштадт

Дебора Ліпштадт (англ. Deborah Esther Lipstadt; 18 березня 1947, Мангеттен, Нью-Йорк, Сполучені Штати Америки) — американський історик та дослідник Голокосту. Доктор філософії з історії, професор Інституту новітньої єврейської історії та вивчення Голокосту в Університеті Еморі в Атланті, голова академічного комітету Американського меморіального музею Голокосту^[1]. У 1994 році президент США Білл Клінтон призначив Дебору Ліпштадт до американської «Ради пам'яті жертв Голокосту», де вона пропрацювала два терміни^[2].

Дебора Ліпштадт
англ. Deborah Esther Lipstadt
Народилася	18 березня 1947(1947-03-18) (78 років) Мангеттен, Нью-Йорк, Сполучені Штати Америки
Країна	США
Діяльність	історик Нового часу, історикиня, письменниця, викладачка університету
Alma mater	Університет Брандейса
Галузь	Історія Голокосту
Заклад	Університет Еморі
Науковий ступінь	Доктор філософії з історії
Нагороди	Carl von Ossietzky Prized (2018)
Особ. сторінка	hdot.org
Дебора Ліпштадт у Вікісховищі

Дебора Ліпштадт народилася 18 березня 1947 року в родині єврейських емігрантів з нацистської Німеччини і виросла в Нью-Йорку. Вона закінчила міський коледж Нью-Йорка, отримала ступінь магістра та доктора філософії з історії в Університеті Брандейса.

Професійна діяльність

Професор Ліпштадт відома тим, що веде наукову полеміку з заперечувачами Голокосту. У 1993 році вона видала книгу «Denying the Holocaust: The Growing Assault on Truth and Memory», присвячену цій проблемі^[3].

У 1996 році один з персонажів цієї книги, письменник Девід Ірвінг подав позов у британський суд на Дебору Ліпштадт та видавництво Пінгвін Букс, зі звинуваченням в наклепі і нанесенні збитку своєї наукової та ділової репутації.

Суд привернув велику увагу громадськості, причому не тільки у Великій Британії^[4]. Справа тривала кілька років. Хоча британські закони покладають тягар доказів на відповідача, Ліпштадт та видавництво за допомогою ряду провідних експертів з історії Третього Рейху переконали суд, що Ірвінг маніпулював документами, підтасовував історичні факти і мотивом до цього слугували його антисемітські переконання^[5].

На цьому суді вперше в історії були публічно оголошені уривки з раніше не опублікованих щоденників нацистського злочинця Адольфа Ейхмана^[6].

11 квітня 2000 року суд оголосив 333-сторінковий вердикт^[4]. Претензії Ірвінга були відкинуті, він отримав вимогу сплатити 3 млн фунтів як компенсацію судових витрат^[7][8].

Однак, незважаючи на постійну боротьбу з заперечувачами Голокосту, Дебора Ліпштадт не підтримує заборону на висловлювання, що заперечують Голокост або покарання за них.

«Я прихильниця такої неприємної дрібниці, як свобода слова, і мене дуже турбує, коли уряди обмежують її»[9].

У лютому 2007 року, Ліпштадт вперше використала неологізм «м'яке заперечення» на щорічному благодійному бенкеті Сіоністського об'єднання в Лондоні. Говорячи про книгу Джиммі Картера «Палестина: мир, а не апартеїд» вона заявила:

«Коли колишній президент Сполучених Штатів пише книгу по ізраїльському-палестинській кризі та поміщає хронологічну таблицю на початку книги, щоб сприяти розумінню ситуації, і в цій хронології не вносить нічого істотного між 1939 і 1947 роками, то це м'яке заперечення»[10].

Надалі Ліпштадт використовувала даний термін для позначення заперечення Голокосту тими, хто визнає саму подію в цілому, однак намагається применшити її масштаби і унікальність шляхом умовчання істотних аспектів або некоректних порівнянь з іншими подіями^[11][12].

Бібліографія

• Deborah E. Lipstadt. Beyond Belief: The American Press and the Coming of the Holocaust 1933—1945. 1993. ISBN 0-02-919161-0. (англ.)
• Lipstadt D. Denying the Holocaust: The Growing Assault on Truth and Memory. — ISBN 978-0-14-024157-0.
• Deborah E. Lipstadt. History on Trial: My Day in Court with David Irving. 2005. ISBN 0-06-059376-8. (англ.)