Депресанти

Депресанти (від лат. depressio, пригнічення) - речовини, що пригнічують, знижують^[1] або пригнічують психічне збудження ^[2], тобто активність центральної нервової ^[3] та/або дихальної системи ^[4] навіть якщо це не основний аспект їх активності. При достатніх дозах викликають ослаблення напруги та гальмування^[3]. Протилежною дією мають не антидепресанти, як можна було б припустити з назви, а психостимулятори.

Депресанти можуть застосовуватися при тривожному неврозі, генералізованому тривожному розладі, соціофобії, панічних атаках, безсонні, ОКР, конвульсіях та депресії . З причин того, що депресанти можуть викликати зниження кров'яного тиску та серцевого ритму, сонливість, атаксію, седацію, аналгезію, гіповентиляційний синдром, амнезію, когнітивний дефіцит, дисоціацію або ейфорію, а також міорелаксуючу та протиепілептичну дію, вони часто є рецептурними препаратами.

Приклади

До депресантів ЦНС належать седативні/снодійні засоби^[1] (у тому числі бензодіазепіни^[1], барбітурати^[1][4]), опіоїди^[1] (у тому числі опіати^[4]), нейролептичні препарати^[1], алкоголь^[1], анестетики^[4], транквілізатори. Іноді до групи депресантів включають також протисудомні засоби через їхню пригнічуючу дію на аномальну активність нейронів.

Психічні розлади Пов'язані із застосуванням депресантів класифікуються в МКБ-10 у рубриках:

• F10 — алкоголь.
• F11 — опіоїди.
• F13 — седативні чи снодійні засоби.