Деревляни

Увага: Не вказане значення "common_name"

Деревляни[1][2] (древляни[1][2])
VI ст. – 884, 912—946
{{{common_name}}}: історичні кордони на карті Східнослов'янські племена 8-9 ст.
Столиця	Іскоростень
Мови	Давньоруська (давньоукраїнська)
Релігії	Язичництво
Форма правління	плем'я
князь
• ? —945	Мал
Історичний період	Середньовіччя
• Засновано	VI ст.
• Ліквідовано	884, 912—946
Населення
Попередник Наступник Дуліби Київська Русь
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Деревляни

Картина К. В. Лебедєва «Князь Ігор збирає данину з древлян в 945 році»

Деревля́ни^[1][2] або древля́ни^[1][2] (д.-рус. Дєрєвлѧнє^[3], чеськ. Drevljané) — східнослов'янське плем'я (союз племен), у VI-X ст. жили на українському Поліссі. На півночі землі Древлян доходили до р. Прип'яті, на півдні — до річок Здвижу і Тетерева, на сході — до р. Дніпра, на заході — до межиріччя Случі й Горині. За повідомленнями Костянтина VII Багрянородного на півдні їх землі межували з печенігами. Повністю увійшли у формування українського народу.^[4]

Найбільші міста: Іскоростень (Коростень)^[5], Вручій (Овруч)^[5], Мическ, Микгород (Радомишль), Малин. До входження в Київську Русь землі Древлян становили самостійне князівство з центром в Іскоростені, що став київським уділом з центром у м. Вручий.^[4]

Древляни займалися землеробством, скотарством і ремеслами (залізоплавильним, виготовленням з овруцького шиферу пряслиць тощо).

Нинішніми нащадками древлян є поліщуки.

Етимологія

Назва племені деревляни дав.-рус. «дєрєвлѧнє» (укр. деревляни, д.-рус. Древлѧне^[3]) ідентична церковнослов'янському слову древляни, «дрєвлєнє», де неповноголосся видає запозичення з староболгарської. В давньоруській найперша форма це «дєрєвлѧнє» є у значенні дерева за верем'яних літ первинно «лісові люди»: занє сѣдоша въ лѣсѣхъ «бо вони поселилися в лісах» (Лаврентівський літоп.), у середньогрецькій Δερβλενίνοι [букв. дервленіні] (Кост. Багр.). Від де́рево. Так прозвалося як й інші племена за місцевістю, тому вторинне значення деревній як старий, старший, яке у стар.-церк.-слов. дрєвній є вторинним значенням слова.

У XIX ст. Ґільфердінґ досліджував мову й культуру деревлян серед полабських слов'ян^[6].

Історія

884 року київський князь Олег підкорив деревлян, але після його смерті (912 року) вони вийшли з-під влади Києва. 914 року князь Київський Ігор знову підкорив деревлян, у яких, однак, залишився свій князь. 942 року відбулися збройні сутички між військами київського князя й деревлянами, які прагнули стати незалежними від Києва. Спроба князя Ігора 945 року провести повторний збір данини серед древлян привела до повстання деревлян і загибелі князя. За легендою після смерті Ігора, древлянський князь Мал сватався до його дружини Ольги, але вона знищила сватів і повела дружину на Коростень. 946 року княгиня Ольга придушила повстання і ліквідувала Деревлянське князівство. Східну частину земель древлян з центром у місті Вручій було включено до Київського князівства.

• Відомий князь деревлян Олег Святославич у 955—977 роках^[7];
• князь древлян Ніскіна (Нишкіна), Мстиш Свенельдич (Miskina), балтське «mi skinis» значить «лісовий»^[8][9];
• князь древлян Мал (Малк — відповідник у литовській мові слову «malka», означає «поліно», «дрова»; Малдіт князь-спадкоємець Діра)^[8][9].

Останній раз древляни згадуються в літописі під 1136 роком, коли князь Ярополк, син князя Володимира Мономаха подарував їхню землю Десятинній церкві.

Археологія

Вчені відносять плем'я древлян до Луки-Райковецької археологічної культури^[10]

Див. також

• Антський союз
• Полісся
• Повстання деревлян у 945 році
• Укри
• Древани
• Житичі (плем'я) — відомий чеський вчений-славіст Павло Йосиф Шафарик, доводив, що древнє городище — майбутній Житомир — виник як центр племені «житичів», що входило в племінний союз древлян.