Джафар Шариф-Емамі

Джафар Шариф-Емамі (перс. جعفر شریفامامی; 9 вересня 1910 — 16 червня 1998) — іранський державний і політичний діяч, двічі очолював уряд країни.

Джафар Шариф-Емамі перс. جعفر شریف‌امامی
Прапор 65-й Прем'єр-міністр Ірану
31 серпня 1960 — 5 травня 1961 року
Попередник:	Манучіхр Егбал
Наступник:	Алі Аміні
Прапор 71-й Прем'єр-міністр Ірану
27 серпня — 6 листопада 1978 року
Попередник:	Джамшід Амузегар
Наступник:	Голам Реза Азхарі
Народження:	9 вересня 1910(1910-09-09)  Тегеран, Іран
Смерть:	16 червня 1998(1998-06-16)[1][2] (87 років)  Нью-Йорк, Нью-Йорк, США
Країна:	Імперська Держава Іран
Релігія:	шиїти
Освіта:	Тегеранський університет
Партія:	Rastakhiz Partyd
Нагороди:
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Навчався в Німеччині. 1930 року повернувся на батьківщину та влаштувався майстром на будівництві Трансіранської залізниці. Паралельно здобув інженерну освіту в галузі електротехніки. Пізніше підвищував кваліфікацію у Швеції.

Під час окупації Ірану 1943 року внаслідок того, що Шариф-Емамі навчався у Німеччині, він був заарештований як потенційний диверсант. Після закінчення Другої світової війни отримав пост генерального директора Агентства зі зрошування. У червні 1950 очолив міністерство транспорту . Після вбивства прем'єр-міністра Хаджа Алі Размари перейшов в опозицію до нового голови уряду Мохаммеда Мосаддика.

Від 1953 до 1955 року очолював управління панування. Після цього був сенатором. 1957 року очолив міністерство промисловості. 1960 року Шариф-Емамі вже сам очолив уряд. Вийшов у відставку вже наступного року через загальнонаціональний страйк, спричинений фальсифікаціями на парламентських виборах. Від 1964 до 1978 року був головою Сенату й головою фонду Пахлаві. Під його керівництвом Фонд суттєво розширив свою господарську діяльність, здійснюючи масштабні інвестиції в промислові підприємства, готелі й казино. Однак самого Шарифа-Емамі постійно підозрювали в корупції, пов'язаній з укладенням державних контрактів та інвестиціями. В опозиційній пресі за ним закріпилось негативне прізвисько «Містер 5 відсотків».

У серпні 1978 року йому доручили формування уряду «національного примирення»: країна повернулась до використання ісламського календаря, були амністовані опозиціонери, близькі до духовенства. При цьому було підвищено зарплатню державним службовцям, що мало компенсувати інфляційні втрати. Однак політична й економічна криза в країні загострювались. Почались масові демонстрації з закликами повалення шаха та створення ісламської держави на чолі з аятолою Хомейні. У зв'язку з цим невдовзі уряд Шарифа-Емамі вийшов у відставку.

Після перемоги Ісламської революції жив в еміграції в Нью-Йорку, де й помер.