Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи

Джемініано Джакомеллі

італійський композитор З Вікіпедії, вільної енциклопедії

Джемініано Джакомеллі
Remove ads

Джеміні'ано Джаком'еллі (італ. Geminiano Giacomelli) або Якомеллі (італ. Jacomelli) (28 травня 1692, Колорно — 25 січня 1740, Лорето) — італійський бароковий композитор. Був одним з найпопулярніших оперних композиторів свого часу[1].

Коротка інформація Джемініано Джакомеллі, Основна інформація ...

Найвідоміший твір — опера «Цезар у Єгипті» (Cesare in Egitto) 1735.

Між 1724 та 1740 роками створив 19 опер. Був дуже шанований сучасниками

Remove ads

Біографія

Узагальнити
Перспектива

Джемініано Джакомеллі народився у Колорно, поблизу Парми[2] 28 травня 1692 року в сім'ї Джузеппе та Марії Тей. Замолоду навчався співу, контрапункту та грі на клавесині у Джованні Марії Капеллі, органіста і композитора при дворі Фарнезе та капельмейстера Пармського собору. Рано переїхав до П'яченци де посів місце капельмейстера герцогської парафіяльної церкви Сан Фермо.

8 лютого 1718 року оженився з Франческою Маркі, з якою мав дев'ятеро дітей.

З 1 березня 1719 року[3] до лютого 1727 року був капельмейстером при дворі Фарнезе у Пармі та одночасно (27 березня 1719) обійняв аналогічну посаду в церкві Мадонна делла Стекката[it].

У 1724 році написав свою першу оперу «Ipermestra»[4]. Деякі біографи зазначають, що внаслідок успіху опери, герцог Парми Франческо Фарнезе[en] своїм коштом послав Джакомеллі до Неаполя вчитися у Алессандро Скарлатті.

3 січня 1727 року за вимогою герцога Франческо Фарнезе композитор переїхав до П'яченци, де був призначений довічним капельмейстером церкви Сан Джованні з річною грошовою допомогою у 2000 п'яченцьких лір. Маючи привілей відлучатися з місця служби за своїм бажанням при умові, що він забезпечить на час своєї відсутності заступника та необхідну кількість творів, Джакомеллі продовжував інтенсивно працювати у головних театрах Італії, не занехаюючи також службу при дворі: так у 1728 році він написав оперу «Scipione in Cartaginenuova» (Фругоні, Парма, герцогський театр; відновлення — весна 1730 року в П'яченці для урочистого в'їзду герцогині Енрікетти Марії д'Есте[it]), а у наступному році «Lucio Papiriodittatore» (Парма, герцогський театр, весна 1729 року) з нагоди візиту Рінальдо д'Есте[it] герцога моденського.

Після ліквідації капели Сан Джованні у 1732 році у зв'язку з браком коштів, Джакомеллі повернувся до Парми на подвійне місце капельмейстера герцогського двору та Стеккати, де перебував до 1737 року. Згідно з Фетисом, він направився до Відня, де знаходився декілька років на службі у імператора Карла VI; допевне був у Граці, де у 1737 році був директором спектаклів та керував постановками «Цезаря у Єгипті»[5].

22 серпня 1738 року був призначений капельмейстером базиліки Санта Каза[it] у Лорето, заступивши Томмазо Реді, де й залишався до смерті, що сталася 25 січня 1740 року.

Remove ads

Музика та стиль

Узагальнити
Перспектива

Джакомеллі зажив широкої популярності по всій Італії завдяки видатному театральному чуттю поєднаному з простою та традиційною музичною мовою. Він жив у період найбільшого розвитку віртуозності бельканто і контактував з виконавцями міжнародного рівня. У ті часи успіх опери залежав переважно від майстерності співаків, і Джакомеллі умів задовольняти вимоги зірок, пишучі арії під їх вокальні можливості. Він створював музику у манері, що виявляла найкращі сторони таланту співака (від легкості арій для Фаустіни Бордоні[en] до патетичності для Франческо Бернарді[sh] або сентиментальності та віртуозності для Фарінеллі); негайно входив у резонанс зі смаками публіки, легко досягав її прихильності і завжди мав великий успіх як композитор.

Чарлз Берні[en], у огляді авторів, що репрезентували Венецію у 1724 році, відмічає живу творчу уяву Джакомеллі, і передусім його особливу манеру поводитися з руладами, яка немало вплинула на подальший музичний смак. Його мелодія загалом легка та довільна, надзвичайно наспівна, оздоблена вокалізами та колоратурами відповідно до тогочасної практики; гармонія — помірна, забарвлена різноманітністю модуляцій, що пожвавлюють динаміку твору. Через такі властивості музики Джакомеллі його арії мали велику популярність і Багато з них включалися до італійських та іноземних пастичо XVIII століття.

Опера «Merope», написана композитором у 1734 році, являє собою яскравий зразок його музичного стилю:

Драматургічне цікаві зусилля Джакомеллі передати психологічні риси персонажа.

Remove ads

Твори

Узагальнити
Перспектива

Опери

Пастичо

Сакральна музика

  • Ораторії, Генуя, 1739
    • La conversione di s. Margherita da Cortona
    • S. Giuliana dei Falconieri
  • Багатоголосна меса (Kyrie)
  • Мотети для чоловічих голосів
    • Egredimini
    • Domine
    • Gloria sicut erat
  • Мотет Domine noster, на три голоси
  • Псалом VIII, для двох тенорів та баса
    • Літанії для трьох голосів та Літанії для трьох голосів та органа
  • Мотет Quam admirabile, для двох тенорів та баса

Авторство Джакомеллі щодо Магніфікату на чотири голоси з органом фа мажор (Magnificat a 4 voci con organo in fa maggiore) виключається Джованні Тебальдіні[6], він приписує його Франческо Дуранте.

Деякі окремі твори

  • Кантати та арії у La muse lyrique italienne avec des paroles françoises, Париж, 1773
  • Арії (F. Häbock, Die Gesangskunst der Kastraten, Відень, 1923)
    • Se non ti moro a lato
    • Amor dover rispetto
    • Mancare Dio mi sento
    • Quell'usignolo che innamorato
Remove ads

Примітки

Бібліографія

Джерела

Посилання

Loading related searches...

Wikiwand - on

Seamless Wikipedia browsing. On steroids.

Remove ads
Remove ads