Джероламо Раморіно

Джероламо Раморіно (італ. Gerolamo Ramorino; 1792-1849) — італійський генерал, учасник багатьох воєн XIX століття.

Джероламо Раморіно
Народився	8 квітня 1792(1792-04-08)[1][2]  Генуя, Італія[1][2]
Помер	22 травня 1849(1849-05-22)[1][2] (57 років)  Турин, Італія[1][2]  ·вогнепальна рана[2]
Країна	Сардинське королівство[3]  Російська імперія Річ Посполита
Діяльність	військовослужбовець, політик
Знання мов	італійська[2]
Роки активності	з 1812
Посада	член Палати депутатів Сардинського королівстваd[3]
Військове звання	генерал[2]
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

У 1812 році наполеонівській кампанії проти Росії. Командував ескадроном. У 1821 році брав участь у П'ємонтському повстанні. Згодом жив у Парижі, займався торгівлею. У 1830 році приєднався до Листопадового повстання в Польщі. Дослужився до звання бригадного генерала.

У 1833 році приєднався до італійського повстанця Джузеппе Мадзіні. Раморіно командував військовим походом з Швейцарії до П'ємонту, який закінчився поразкою. У 1848 році брав участь у революції в Італії. Командував п'ємонтською дивізією. У 1849 році у битві під Новарою Джироламо Раморіно був введений в оману маневрами Радецького і всупереч наказам головнокомандувача покинув пост поблизу Павії, який мав охороняти. Радецький скористався цією помилкою та переправився через Тічино, що стало причиною поразки сардинської армії. Раморіно звинуватили у невиконанні наказів та злочинному недбальстві та засудили до смертної кари. На його прохання, він сам керував розстрільною командою під час страти.