Джиммі Картер (боксер)

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Картер.

Джеймс Волтер «Джиммі» Картер (англ. James Walter «Jimmy» Carter; 15 грудня 1923 — 21 вересня 1994) — афроамериканський професійний боксер, чемпіон світу з боксу у легкій вазі (1951—1952, 1952—1954, 1954—1955).

Джиммі Картер
Загальна інформація
Повне ім'я	Джеймс Волтер Картер
Громадянство	США
Народження	15 грудня 1923(1923-12-15) Ейкен, Південна Кароліна, США[1]
Смерть	21 вересня 1994(1994-09-21) (70 років)
Вагова категорія	легка
Зріст	168 см
Розмах рук	173 см
Промоутер	Джиммі Роч Віллі Кетчум
Професіональна кар'єра
Перший бій	14 березня 1946
Останній бій	1 квітня 1960
Пояс	World Lightweight Title
Боїв	125
Перемог	85
Перемог нокаутом	34
Поразок	31
Поразок нокаутом	3
Нічиїх	9

У 2000 році введений до Міжнародної зали боксерської слави^[2].

Боксерська кар'єра

У професійному боксі дебютував 14 березня 1946 року.

25 травня 1951 року на арені Медісон-сквер-гарден у Нью-Йорку зустрівся в поєдинку за звання чемпіона світу у легкій вазі з чинним на той час чемпіоном світу Айком Вільямсом. Протягом бою Вільямс чотири рази: у 5-му (двічі), 10-му та 14-му раундах побував у нокдауні. Зрештою, у 14-му раунді рефері Піті Скалцо зупинив бій. Перемогу технічним нокаутом і звання чемпіона світу здобув Джиммі Картер. У листопаді того ж року вдало захистив свій титул, перемігши одноголосним рішенням суддів Арта Арагона.

1 квітня 1952 року в Лос-Анжелесі провів захист чемпіонського титулу в поєдинку проти мексиканця Лауро Саласа. Попри те, що у 15-му раунді Картер побував у нокдауні, одноголосним рішенням суддів він отримав перемогу. 14 травня того ж року у другому поєдинку проти Лауро Саласа втратив чемпіонське звання, програвши розділеним рішенням суддів. 15 жовтня у Чикаго одноголосним рішенням суддів виграв бій-реванш, повернувши собі чемпіонське звання.

Протягом 1953 року провів два вдалих захисти чемпіонського титулу, перемігши технічним нокаутом у 4-му раунді Томмі Коллінза, та нокаутувавши у 5-му раунді Арманда Савоя.

5 березня 1954 року на Медісон-сквер-гарден у Нью-Йорку програв одноголосним рішенням суддів Педді Демарко. 17 листопада того ж року переміг технічним нокаутом у 15-му раунді (протягом бою Демарко двічі, у 9-му та 14-му раундах, побував у нокдауні), тим самим повернув собі чемпіонське звання.

29 червня 1955 року в Бостоні розділеним рішенням суддів програв Воллесу Бад Сміту. 19 жовтня того ж року у Цинцинаті програв і бій-реванш одноголосним рішенням суддів.

У 1960 році завершив боксерську кар'єру. Всього на професійному ринзі провів 125 боїв, у 85 з яких отримав перемогу.