Джулай Валерія Феофанівна

Вале́рія Феофа́нівна Джула́й (19 березня 1915 — 30 липня 1984) — українська поетеса, учасниця українського визвольного руху.

Валерія Феофанівна Джулай
Народилася	19 березня 1915(1915-03-19) Тифліс, Тифліська губернія, Російська імперія
Померла	30 липня 1984(1984-07-30) (69 років) Первомайськ, Миколаївська область, УРСР, СРСР
Громадянство	СРСР
Діяльність	поетеса
Alma mater	Миколаївський педагогічний інститут
Заклад	Житомирський обласний український музично-драматичний театр імені Івана Кочерги
Мова творів	українська, російська
Партія	Організація українських націоналістів

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Джулай.

Життєпис

Народилася у місті Тбілісі, нині — столиця Грузії в українській учительській родині. Дитинство провела на Кавказі, де батько проходив військову службу прапорщиком 7-го Кавказького етапного батальйону у складі 1-го Кавказького кавалерійського корпусу.^[1]

У 1921 році родина повернулася в Україну, до міста Первомайська. Тут батьки і дядько вчителювали в Первомайській механічній профшколі.

У 1930 році родина переїхала до Умані, де батьки й далі вчителювали. У 1937 році батько Феофан Джулай та дядько Максим Бабенко були заарештовані за звинуваченням в українському націоналізмі, організації терористів у контрреволюційне угрупування, що ставило на меті нищення радянської влади. Трійкою УНКВС по Київській області 25 жовтня 1937 року засуджені до найвищої кари. Розстріляні 11 листопада 1937 року в Умані.

У 1935 році закінчила Миколаївський педагогічний інститут, певний час вчителювала у Снігурівці. З 1939 року мешкала в Житомирі, працювала співачкою (мецо-сопрано) Житомирського музично-драматичного театру імені М. Щорса.

Після німецької окупації Житомира влітку 1941 року Валерія Джулай долучилася до українського визвольного руху, входила до міського проводу ОУН(м).^[2]

Заарештована 10 квітня 1944 року. Обвинувачувалася за статтею 54-1а Карного кодексу УРСР. 11 вересня 1945 року військовим трибуналом військ НКВС Житомирської області засуджена до ув'язнення у виправно-трудових таборах на 10 років з ураженням у правах на 5 років.^[3] Ув'язнення відбувала у таборах Воркути і Північного Уралу. У Потьмі (Мордовія) її взяли в табірний театр, за блискуче виконання ролі Наталки Полтавки співтабірники звали її «Чайкою».

Після звільнення у 1953 році мешкала в місті Теміртау (Казахстан), викладала у професійно-технічному училищі. На початку 1970-х років, досягнувши пенсійного віку, переїхала у Первомайськ, де прожила решту життя. Брала активну участь у роботі літературного об'єднання «Зажинок». Похована на кладовищі (вул. Героя України Дмитра Васильєва).

У 1994 році реабілітована (посмертно).

Творча спадщина

Залишила рукописну збірку інтимної і патріотичної лірики «Небо крізь ґрати».

Вірші Валерії Джулай друкувалися у журналі «СіЧ» (1995 рік, № 8) та альманасі «Зона» (випуск 9).

Вшанування пам'яті

Розпорядженням голови Миколаївської обласної державної адміністрації вiд 26 липня 2024 року № 273-р вулиця Івана Папаніна у місті Первомайську перейменована на вулицю Валерії Джулай.^[4]

Див. також

• Жінки в ОУН та УПА