Дизопірамід

Дизопірамід (англ. Disopyramide, лат. Disopyramidum — синтетичний антиаритмічний препарат, що належить до підкласу Іа антиаритмічних препаратів^[1][2] Дизопірамід може застосовуватися як перорально, так і парентерально.^[1][3] Уперше дизопірамід був схвалений FDA та допущений до клінічного використання у США в 1977 році.^[4]

Дизопірамід

Систематична назва (IUPAC)
(RS)-4-(Diisopropylamino)-2-phenyl-2-(pyridin-2-yl)butanamide
Ідентифікатори
Номер CAS	3737-09-5
Код ATC	C01BA03
PubChem	3114
DrugBank	DB00280
Хімічні дані
Формула	C21H29N3O
Мол. маса	339,475 г/моль
SMILES	eMolecules & PubChem
Фармакокінетичні дані
Біодоступність	70-85% (перорально)
Метаболізм	гепатичний
Період напіврозпаду	4-10 год.
Виділення	нирковий
Терапевтичні застереження
Кат. вагітності	B2(AU) C(США)
Лег. статус	POM (UK) ℞-only (US)
Шляхи введення	в/в, перорально

Фармакологічні властивості

Дизопірамід — синтетичний антиаритмічний препарат Іа класу. Механізм дії препарату полягає у інгібуванні швидких натрієвих каналів. Дизопірамід має також мембраностабілізуючі властивості, та зменшує швидкість деполяризації у фазі 0. Дизопірамід подовжує тривалість та ефективний рефрактерний період потенціалу дії кардіоміоцитів. Препарат також пригнічує збудливість та скоротливість міокарду, уповільнює атріовентрикулярну провідність. Дизопірамід пригнічує автоматизм синусового вузла.^[1][2][3] Оскільки дизопірамід пригнічує скоротливість міокарду, його застосування протипоказане у хворих із застійною серцевою недостатністю, оскільки при використанні дизопіраміду для лікування таких хворих призводить до розвитку в них гострої гемодинамічної декомпенсації.^[4] Дизопірамід має місцевоанестезуючі властивості, а також антихолінергічну активність.^[3] Дизопірамід ефективний як для лікування надшлуночкової та шлуночкової екстрасистолії, так і при пароксизмальних порушеннях ритму, в тому числі при порушеннях ритму, пов'язаних із додакковими шляхами проведення імпульсу (у тому числі із синдромом WPW).^[1] Дизопірамід також ефективний при явищах кардіонейрогенної непритомності у зв'язку із його негативним інотропним ефектом, що може сповільнювати включення у патофізіологічний механізм формування цього виду непритомності серцевих С-волокон, які входять до складу аферентних шляхів, які можуть стимулювати вазодепресорну область довгастого мозку.^[4] Дизопірамід, як і інші засоби з негативним інотропним ефектом, є ефективним при гіпертрофічній кардіоміопатії.^[5][6][7][8] При внутрішньовенному застосуванні дизопірамід не змінює часу відновлення синоатріального вузла та час синоатріального проведення імпульсу, що робить можливим застосування препарату при брадикардії. Проте у хворих із синдромом слабості синусового вузла дизопірамід може викликати значне сповільнення провідності, аж до AV-блокади II ступеня, що робить небажаним застосування даного препарату у таких хворих.^[3]

Фармакокінетика

Дизопірамід добре та майже повністю всмоктується у шлунково-кишковому тракті, біодоступність при пероральному прийомі становить 70—85 %.^[3] При парентеральному застосуванні біодоступність становить 100 %. Препарат у помірній кількості (на 50—65 %) зв'язується з білками плазми крові^[1], але цей показник залежить від концентрації препарату в крові, причому при збільшенні концентрації дизопіраміду зв'язування його з білками знижується, що призводить до збільшення токсичності препарату.^[4] Максимальна концентрація препарату в крові досягається протягом 0,5—3 годин після перорального застосування.^[1][3] Препарат добре розподіляється в організмі, але не проникає через гематоенцефалічний бар'єр^[3], проте проникає через плацентарний бар'єр та виділяється в грудне молоко. Дизопірамід частково метаболізується у печінці з утворенням як активних, так і неактивних метаболітів.^[1] Виводиться препарат переважно у незміненому вигляді з сечею, частково у вигляді метаболітів із сечею та калом. Період напіввиведення дизопіраміду становить 4—10 годин^[1], цей час може збільшуватися при печінковій та нирковій недостатності.

Показання до застосування

Дизопірамід застосовують для лікування шлуночкових та надшлуночкових екстрасистолій, при пароксизмальних порушеннях ритму (у тому числі при синдромі WPW. а також при миготливої аритмії і фібриляції передсердь), підтриманні синусового ритму після медикаментозної або електричної кардіоверсії, для профілактики аритмій при проведенні катетеризації коронарних артерій.^[1]

Побічна дія

При застосуванні дизопіраміду побічні ефекти спостерігаються часто, і переважно зумовлені антихолінергічною дією препарату. Побічні ефекти, зумовлені антихолінергічною дією препарату, можуть спостерігатися у 40 % пацієнтів, і найчастішими з них є сухість слизових оболонок ротової порожнини, горла, носа, очей, затримка сечопуску (частіше у чоловіків), погіршення перебігу закритокутової глаукоми.^[4] При застосуванні препарату можуть спостерігатись також інші побічні ефекти^[1]:

• Алергічні реакції — шкірні алергічні реакції, екзема, фотодерматоз.
• З боку травної системи — нудота, блювання, запор, холестаз.
• З боку нервової системи — головний біль, головокружіння, безсоння, порушення аккомодації зору.
• З боку серцево-судинної системи — гіпертензія, проаритмогенна дія.
• Інші побічні ефекти — гіперглікемія, імпотенція.

Протипокази

Дизопірамід протипоказаний при підвищеній чутливості до препарату, AV-блокаді ІІ та ІІІ ступеня, важкій серцевій недостатності, кардіогенному шоці, закритокутовій глаукомі, гіперплазії передміхурової залози. З обережністю застосовують препарат при синдромі слабості синусового вузла, порушеннях функції печінки та нирок, при одночасному застосуванні інших препаратів, які можуть спричинити виникнення брадикардії, при вагітності та годуванні грудьми.^[1]

Форми випуску

Дизопірамід випускається у вигляді желатинових капсул по 0,1 г та ампул по 5 мл 1 % розчину для парентерального застосування.^[2] На 1 червня 2016 року в Україні не зареєстрований.^[9]