Додаток (мовознавство)

Дода́ток, також об'єкт^[1] (лат. objectum) — об'єкт, на який спрямована дія або стосовно якого ця дія відбувається. У діловодстві Дода́ток це документ, який додається до основного документа — договору, акту тощо. У мовленні відповідає на питання непрямих відмінків: кого? чого? кому? чому? що? ким? чим? на кому? на чому?. У синтаксичному розборі підкреслюється рисками: — — — — — — —

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Додаток.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Об'єкт.

Не слід плутати з об'єктом — семантичною категорією.

Додаток виражається тими ж частинами мови, що й підмет. Найчастіше додаток виражається іменником та співвідносними з ним займенниками, рідше прикметником, числівниками.

Додатки поділяються на прямі додатки та непрямі додатки.

До прямих додатків можна поставити запитання кого? що?. Вони стоять у реченні в знахідному відмінку.

Я побачив (кого?) гарну дівчину.

Футболісти кидають (що?) м'яч.

Прямі додатки можуть виражатися також родовим відмінком, коли при перехідному дієслові є частка не, або коли дія переходить лише на частину об'єкта:

Я не люблю ненависті в собі (Дмитро Павличко)

Тоня діловито наливає з бідона води (Олесь Гончар)

В усіх інших випадках додатки непрямі. Перед непрямими додатками можуть стояти прийменники:

читати дитині, принести матері, малювати олівцем, розізлитися на дружину.