Долгоруков Василь Лукич

Василь Лукич Долгоруков (Бл. 1670, Москва, Московське царство — 8 (19) листопада 1739, Новгород, Російська імперія) — російський дипломат і політичний діяч, князь, член Верховної таємної ради. Страчений за невдалу спробу обмежити самодержавну владу імператриці Анни Іванівни.

Василь Лукич Долгоруков
Василий Лукич Долгоруков
Василь Лукич Долгоруков
Сибірський губернатор
9 квітня 1730 — 28 квітня 1730
Монарх	Анна Іванівна
Попередник	Долгоруков Михайло Володимирович
Наступник	Плещеєв Олексій Львович
Член Верховної таємної ради
1728 — 1730
Монарх	Петро II, Анна Іванівна
Посол Росії у Швеції
1726 — 1727
Попередник	Бестужев-Рюмін Михайло Петрович
Наступник	Головін Микола Федорович
Посол Росії у Польщі
1724 — 1726
Попередник	Долгоруков Сергій Григорович
Наступник	Бестужев-Рюмін Михайло Петрович
Посол Росії у Франції
1720 — 1722
Попередник	Мусін-Пушкін Платон Іванович
Наступник	Куракін Олександр Борисович
Посол Росії у Данії
1707 — 1720
Попередник	Ізмайлов Андрій Петрович
Наступник	Бестужев-Рюмін Олексій Петрович
Посол Росії у Польщі
1706 — 1707
Попередник	Долгоруков Григорій Федорович
Наступник	Долгоруков Григорій Федорович
Народився	1670 Москва, Московське царство
Помер	19 листопада 1739 Великий Новгород
Відомий як	дипломат
Країна	Московське царство  Російська імперія
Батько	Luka Dolgorukovd
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Походив зі знатного дворянського роду, син воєводи Луки Федоровича Долгорукова^[1]. У 1687 році разом з посольством свого дядька Якова Федоровича Долгорукова відвідав Францію та Іспанію. Із 1691 року — стольник. У 1700 році разом з рідним дядьком Григорієм Федоровичем Долгоруковим відправився у складі дипломатичної місії у Річ Посполиту, був секретарем московського посольства.

У 1706 — 1707 роках — московський посол у Речі Посполитій, у 1707 — 1720 роках — посол у Данії. Із 1715 року — таємний радник. У 1721 — 1722 роках — посол у Франції^[2].

Із 1723 року — сенатор, із 1725 року — знову посол у Польщі. Із 21 травня 1725 року — дійсний таємний радник. У 1726 — 1727 роках — посол в Швеції.

Із 3 лютого 1728 року — член Верховної таємної ради. На цій посаді активно всіма засобами намагався посилити становище роду Долгорукових, намагався маніпулювати імператором Петром II. Після смерті Петра II склав підроблений заповіт, за яким начебто Петро передавав престол своїй нареченій Катерині Олексіївні Долгоруковій, двоюрідній племінниці Василя Лукича^[3]. Однак, втілити ці заміри в життя він не зміг і був змушений погодитися на запрошення на престол курляндської герцогині Анни Іванівни, але спробував обмежити її владу спеціальними умовами — «кондиціями».

Після приходу Анни Іванівни до влади потрапив в опалу і був призначений Сибірським губернатором, але вже в квітні 1730 року був заарештований. Позбавлений всіх звань і нагород, висланий у Соловецький монастир. Страчений у 1739 році у Новгороді^[3].

Нагороди

Був нагороджений орденом Білого орла (Річ Посполита) і орденом Слона (Данія).