Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи

Долина Смерті (національний парк)

З Вікіпедії, вільної енциклопедії

Долина Смерті (національний парк)
Remove ads
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Долина Смерті (значення).

Національний парк «Долина Смерті» (англ. Death Valley National Park) — найпосушливіший національний парк у США, розташований на схід від гірського хребта Сьєрра-Невада в штаті Каліфорнія та частинно в невеликому анклаві штату Невада.

Thumb
Точка Бедуотер — 86 м нижче рівня моря
Thumb
Віз, запряжений 20 мулами.
Thumb
Поселення Скіду в 1906 р.
Thumb
Койот.
Thumb
Пустельна рибка Cyprinodon salinus.
Thumb
Разріз Долини Смерті.
Thumb
Карта національного парка. Жовтим показані точки нижче рівня моря.
Thumb
Світлина парку з космосу
Remove ads

Загальний опис

Узагальнити
Перспектива

Площа парку становить 13 518 км², містить у собі долину Саліна, більшу частину долини Долина Панамінт, майже всю Долину Смерті, а також території декількох гірських систем. Із усіх національних парків США має найсухіший і найжаркіший клімат. На території парку, в місці, відомому як Бедвотер[ru] (англ. Badwater), розташована друга за глибиною наземна точка в західній півкулі — 86 м нижче рівня моря.

До присвоєння парку природоохоронного статусу тут в основному займалися золотодобуванням. Перші білошкірі американці з'явилися на території нинішнього парку ще взимку 1849, сподіваючись собі заощадити часу й скоротити шлях до копалень золота в Каліфорнії — та після тижнів важкої подорожі й смерті одного з подорожніх назвали місце «долиною смерті». Наприкінці XIX — початку XX століття в долині швидко з'являлися й розвивалися поселення, жителі яких займалися золотодобуванням, — однак виявилися вони недовговічними. Єдиною довгочасною дохідною рудою виявилася бура — мінерал, що використовувався для виробництва мила й у промисловості. Для транспортування цієї руди використовувалися візки, запряжені 18 мулами й парою коней — згодом така незвичайна практика транспортування стала основою для створення численних книг, радіо й телепередач, а також кінофільмів. Національним пам'ятником долина смерті була оголошена в 1933 році, після чого вона потрапила під охорону державою. В 1994 році статус національного пам'ятника був замінений на статус національного парку, у цьому ж році територія парку була розширена, увібравши в себе долини Саліна і Юрика.

Навколишнє середовище парку стало результатом геологічних перетворень на цій території, які мають довгу й складну історію. Найстаріші гірські породи утворювалися в результаті метаморфічних змін принаймні 1700 млн років тому. У минулому, на цьому місці були теплі й мілководні внутрішні моря, що залишили великі морські відкладання; і так тривало доти, поки ущелина не відкрила шлях у Тихий океан. Відкладання тривали й далі доти, поки зона субдукції не сформувала прибережну зону. Гори й ряд вулканів, що утворювалися на заході, закрили шлях до океану. Пізніше земна кора стала розриватися, створивши аридний рельєф, який ми спостерігаємо сьогодні. Долини були заповнені осадовими породами, а в вологі часи льодовикових періодів озерами, такими як озеро Менлі.

Remove ads

Географія

Узагальнити
Перспектива

До складу парку входять дві великі долини — Смерті й Панамінт, кожна з яких утворювалася кілька мільйонів років тому й обидві обмежені гірськими ланцюгами, що простягнулися з півночі на південь. Ці, а також інші сусідні долини, відповідають загальній тенденції топографічної структури Провінції хребтів і долин (англ. Basin and Range Province), за одним винятком: у центральній частині долини Смерті є ряд паралельних геологічних розломів, у результаті чого центральна частина долини трохи розширена.

У цей час відбувається процес подальшого підвищення навколишніх гір і зниження дна долини. Процес підйому Чорних гір відбувається настільки швидко, що алювіальні віяла (конусоподібні відкладення потоку в горловині каньйонів) від них відносно невеликі й круті в порівнянні з величезними алювіальними віялами, що виходять із хребта Панамінт. У результаті швидкого росту в багатьох місцях уздовж Чорних гір утворювалися так звані «келихо-подібні каньйони», а не класичні V-подібні, що сходяться в точці потоку. Замість цього форма V закінчується в каньйоні на півшляху вниз відносно невеликим і крутим алювіальним віялом, на якому накопичуються відкладення потоку.

Найвищим місцем парку є хребет Панамінт із піком Телескоп висотою 3,368 м над рівнем моря. Долина Смерті є перехідною зоною від північної частини пустелі Мохаве й п'ятьма гірськими хребтами уздовж Тихого океану, три з яких (Сьєрра-Невада, Аргус і Панамінт) є значними бар'єрами. Повітряні потоки, швидко спускаючись із гір, у результаті адіабатичного процесу сильно нагріваються й втрачають вологу, у результаті чого виникає сухе й гаряче повітря — цей процес кліматологи називають «дощовою тінню». У результаті цього процесу долина Смерті вважається найбільш посушливою територією Північної Америки, де в районі Бедвотер[ru] у рік у середньому випадає всього 43 мм опадів (у деякі роки там не реєструється дощів). Щорічний середній рівень випадання опадів коливається від 48 мм у місцях нижче рівня моря до 380 мм у горах, що оточують долину. Коли ж дощ нарешті приходить, він часто викликає рясні зливові повені, які змінюють структуру ландшафту й іноді створюють дуже дрібні тимчасові озера.

На рівні 86 м нижче рівня моря перебуває друга найнижча точка земної поверхні в західній півкулі (після ДЕ-САН-ХУЛІАН в Аргентині), а на відстані всього 140 км від цього місця вершина Вітні піднімається на висоту 4421 м над рівнем моря. Це місце є останньою точкою в дренажній системі Великого Басейну, і хоча в цей час цей факт не має практичного значення, у попередні, вологіші часи в цьому місці збиралася вода із усього регіону, утворюючи велике прадавнє солоне озеро Менлі, яке згодом висохло, утворивши соляне озеро. Таким чином, соляні озера в долині вважаються одними з найбільших озер у світі, багатими такими мінералами як бура, різними солями й гідратами. Найбільше соляне озеро в парку простягнулося на 65 км, загальною площею 500 км² покриваючи дно долини. Другим широко відомим таким соляним озером є Рейстрек, також знамените своїми загадковими каменями, що рухаються.

10 липня 1913 року в Долині Смерті в районі Бедвотер була зафіксована рекордно висока температура — +57 °C, і досі ця температура залишається найвищою зареєстрованою в Північній Америці. Щоденні денні літні температури перевищуючі 50 °C звичайні для території парку, а в зимові ночі температура іноді опускається нижче нуля. Кілька струмків у долині Смерті живляться підземними водами водоносних горизонтів, які тягнуться на схід до південних районів штатів Юта й Невада. Більша частина води в цих водоносних горизонтах накопичилася там кілька тисяч років тому, під час льодовикових періодів епохи плейстоцену, коли клімат був м'якше й прохолодніше. Сучасний сухий клімат не дозволяє заповнювати споживані запаси води в горизонтах.

Жаркий і сухий клімат перешкоджає формуванню ґрунту. Зсуви є основним процесом ерозії результат якого — оголені гірські хребти з майже повною відсутністю ґрунту. Піщані дюни в парку нечисленні. Найвідомішим місцем є дюни із кварцового піску в районі Стоувпайп-Веллс (англ. Stovepipe Wells), інше місце перебуває за 16 км до півночі, де дюни утворені із травертинового піску.

Remove ads

Відомі пам'ятки та локації

Див. також

Посилання

Remove ads
Loading related searches...

Wikiwand - on

Seamless Wikipedia browsing. On steroids.

Remove ads
Remove ads