Домашенко Анатолій Васильович

Домаше́нко Анатолій Васильович (нар. 10 серпня 1952(19520810), Мотижин, Київська область - помер 9 серпня 2022 року, Краків, Республіка Польща) — член і виконавчий директор Національного олімпійського комітету, ідеолог реформування національної системи фізичної культури і спорту, кандидат педагогічних наук.

Домашенко Анатолій Васильович
Народився	10 серпня 1952(1952-08-10) (73 роки)  Мотижин, Макарівський район, Київська область, Українська РСР, СРСР
Країна	СРСР  Україна
Alma mater	Національний університет фізичного виховання і спорту України (1973)
Науковий ступінь	кандидат педагогічних наук
Членство	НОК України

Життєпис

Випускник Київського державного інституту фізичної культури (1973); старшокласником і у студентські роки був капітаном футбольної команди «Колос» — багаторазового чемпіона Макарівського району, "срібного" призера чемпіонату Київської області серед команд однойменного ДСТ (1973). У 1971 році визнаний найкращим захисником Київщини.^[1]

Стартував у професію педагогом рідної школи. У 1982—1988 роках — голова комітету з фізкультури та спорту Ленінградського району (нині Святошинського) м. Києва. Протягом 1988—1995 років — заступник начальника управління у справах молоді та спорту Київської облдержадміністрації.

У 1995—1996 — головний консультант Служби з питань гуманітарної політики Адміністрації Президента України. Протягом 1996–99 років — перший заступник голови Держкомспорту України Валерія Борзова.

У 1996 році від імені Української держави передав знакову ікону олімпійській команді, яка ввійшла в десятку найкращих команд Олімпіади в Атланті (США).

У часи глобальної фінансово-економічної кризи Анатолій Домашенко сприяв збереженню фахового потенціалу викладачів вишів та шкільних учителів фізичної культури і спорту України. Заклав методологічні та організаційні основи підготовки національної команди до системної, результативної участі в Параолімпійських іграх.

Автор наукових праць зі стратегії оздоровлення нації після Чорнобильської катастрофи. Розробив «Кодекс честі олімпійця України».

До скону віддавав свої непересічні знання та досвід результативній аналітичній, педагогічній і громадській діяльності у царині фізичної культури та спорту на місцевому, регіональному й національному рівнях^{[джерело?]}.