Доменіко Гірландайо

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Гірландайо (родина).

Доме́ніко ді Біго́рді, більше відомий як Гірланда́йо (італ. Domenico Ghirlandaio); справжнє і повне ім'я італ. Domenico di Tommaso Curradi di Doffo Bigordi; 1448 / 1449 — 11 січня 1494)  — італійський художник доби Раннього Відродження, представник флорентійської школи. Обдарований портретист; малював станкові картини, фрески. Голова художньої майстерні у Флоренції.

Доменіко Гірландайо
Доменіко ді Бігорді
Автопортрет на картині «Поклоніння волхвів»
При народженні	Domenico di Tommaso Curradi di Doffo Bigordi
Народження	1448 / 1449 Флоренція, Флорентійська республіка
Смерть	11 січня 1494(1494-01-11)
	Флоренція, Флорентійська республіка[1]  (малярія )
Поховання	Собор Санта-Марія Новелла
Національність	італієць
Країна	Флорентійська республіка
Релігія	католицька церква
Навчання	Алессо Бальдовінетті
Вчитель	Алессо Бальдовінетті[2] і Андреа дель Верроккйо
Діяльність	художник
Напрямок	Відродження
Вплив	Алессо Бальдовінетті
Відомі учні	Мікеланджело Буонарроті, Себастьяно Майнарді, Master of the Fiesole Epiphanyd, Рідольфо Гірландайо і Франческо Граначчі
Твори	вівтарі, фрески, портрети
Діти	Рідольфо Гірландайо[1]
Брати, сестри	Davide Ghirlandaiod[3] і Benedetto Ghirlandaiod[1]
Родичі	Себастьяно Майнарді[4][5]
Роботи в колекції	Музей Бойманса - ван Бенінгена, Міннеаполіський інститут мистецтва, Музей Тіссен-Борнемісса, Національна галерея мистецтв, Національний музей Швеції, Музей мистецтва Метрополітен[6], Галерея Уффіці, Museo degli Innocentid, Eroli Museumd, Citta di Castello Communal Art Galleryd, Музей Галуста Гюльбенкяна, Стара пінакотека, Берлінська картинна галерея, Музей образотворчих мистецтв, Fondazione Magnani-Roccad, Pinacoteca e Museo Civico di Volterrad, Ватиканська пінакотека, Музей Фіцвільяма, Галерея Академіїd, Лувр, Палаццо Веккйо, Церква Огніссантіd, Національний музей Сан Марко, Собор Санта-Марія Новелла, Музеї Ватикану, Музей мистецтв Філадельфії, Баварські державні колекції картин, Національна галерея, Гравюрний кабінет (Берлін), Детройтський інститут мистецтв, Національна галерея Ірландії, Рінглінг музей, Бостонський музей образотворчих мистецтв, Гантінгтонська бібліотека, Інститут мистецтв Кларкаd, Смітсонівський музей американського мистецтва[7], Гарвардський художній музей, Художній музей Фогга[d], Lindenau-Museumd, Collegiate Church of San Gimignanod, Галерея палацу Чиніd, Pieve di Sant'Andread, Badia a Settimod, Музей Фабра, Клівлендський музей мистецтв, Королівський замок на Вавелі, Музей Боуз, Музей Вікторії та Альберта, Ашмолеан музей, Brighton Museum & Art Galleryd, Niedersächsisches Landesmuseum für Kunst und Kulturgeschichted і City Museum of Riminid
Доменіко Гірландайо у Вікісховищі

Біографія

Точних відомостей про день народження Доменіко не збережено.

Народився в місті Флоренція в родині ювеліра. Батьківські ювелірні витвори, що мали попит, гірлянди до жіночих капелюшків, спричинили появу прізвиська Гірландайо, тобто гірляндний майстер. Прізвисько перейшло на дітей і онуків, під яким вони увійшли й в історію мистецтв.

Доменіко теж бажав стати ювеліром, але вибрав шлях художника. Його вчителем був цікавий живописець з Флоренції Алессо Бальдовінетті, твори якого були збережені і які можна бачити в 21 столітті.

Мав брата Давида, теж художника, з яким зробив мозаїку Благовіщення, що і тепер прикрашає тимпан порталу в соборі Санта-Марія-дель-Фйоре.

Але справжнє визнання Доменіко отримав після створення декількох фресок, які мали гучний успіх серед флорентійців. Йому віддали під стінописи стіни Будинку бастардів Флоренції (Оспедале-дей-Інноченті), Палаццо Веккіо, каплиці родини Торнабуоні в церкві Санта-Марія-Новелла. Все це — уславлені та найкращі будівлі Флоренції.

Не дивно, що слава Доменіко дійшла до Риму, відомого художнього центру Італії. Серед уславлених майстрів, яких папа римський викликав у Рим, аби розмалювали стіни його домової церкви (Сікстинська каплиця), був і Доменіко Гірландайо.

Автопортрет Доменіко (нижчий на зріст ліворуч)і портрет Себастьяно Майнарді праворуч, деталь фрески каплиці Торнабуоні.

Помер у Флоренції на 45 році життя від малярії зі злоякісним перебігом.

Майстерня

Доменіко мав художню майстерню у Флоренції, де працювали його рідний брат Давид, син Рідольфо, зведений брат Себастьяно Майнарді. Серед учнів майстерні Гірляндайо також були Мікеланджело та Франческо Граначчі.

Фрески Доменіко Гірландайо

Фресками займався ще вчитель Доменіко — Алєссо Бальдовінетті. Не дивно, що талановитий син ювеліра, з дитинства навчений ретельно працювати над завданням, добре опанував техніку створення буон-фресок (тобто працювати по вологому). Це досить трудомістка техніка, що вимагає швидкої роботи, поки не висох тиньк, ясної уяви, що хочеш зробити і снайперської точності, бо виправити помилки неможливо. Треба здирати весь тиньк і малювати невдалий шмат фрески заново.

Фрески каплиці Торнабуоні

• 
  Винищення немовлят за наказом царя Ірода
• 
  «Різдво Богородиці (Гірляндайо)», церква Санта Марія Новелла, Флоренція
• 
  Зустріч Марії з Елизаветою (на тлі Флоренції)

Пристрасть до архітектури

Винищення немовлят за наказом царя Ірода

Окрім пристрасті до портретів Доменіко мав пристрасть до архітектури. Це загальна мода того часу, коли італійські гуманісти і художники заново відкривали для себе давньоримську, а потім і давньогрецьку архітектуру. З давньоримською було легше, бо її залишки були в багатьох містах середньовічної Італії (Верона, Брешіа, Падуя тощо). І її охоче малювали на своїх картинах Мантенья, Лучано да Лаурана, молодий Браманте, Філіппіно Ліппі. А Ерколє де Роберті малює фантастичну суміш з римських руїн і сучасних будівель («Чотири дива Святого Вінсента Ферреріуса», Ватикан, Пінакотека). Перуджино не міг дочекатись, поки руїни реставрують, і малював урочисті площі з уже відновленою давньоримською архітектурою. Іноді малює сучасну йому середньовічну архітектуру поряд зі Святими («Містечко Дерута і святі Романео та Рох»). Архітектура присутня на багатьох фресках Доменіко Гірляндайо. І вона різна в залежності від завдань і тем фрески. В «Ангелі, що явився Св. Захарію», це подоба вівтаря просто неба. Вівтар цей на якійсь міській площі. Підійти до нього легко повз арки з римськими написами. На фресці «Зустріч Марії з Елизаветою» Доменіко дав околицю реальної Флоренції, де одразу впізнаються башти і дзвіниці уславленого міста.

Неприємно дивує архітектура фрески «Винищення немовлят за наказом царя Ірода.» Столичним містом Ірода — Доменіко обрав Рим. В центрі — давньоримська тріумфальна арка, яку добре обжили і добудували бічні галереї, на яких вояки спостерігають за виконанням жорстокого наказу царя. Пересічна міська архітектура Італії і досі неприємно вражає непривабливістю, спрощеними формами, довгими смугами однакових, монотонних вікон і примітивними оздобами. Урбанізмом, бездушним і неприродним, віє від такої архітектури, що заполонила вулиці Риму, Неаполя, Венеції тощо. Ще трохи і вона перетвориться на райони нетрів, сумно відомі в Римі чи Неаполі. Від подібної архітектури один крок до бездушно-бридкої архітектури художника Джорджо де Кіріко (1888 — 1978) чи будівель періоду Муссоліні (1883 — 1945).

Портрети на фресках

Технічні навички художника Доменіко були надзвичайно високі. Серед фрескістів Флоренції він в переліку найкращих. Але він був ще й найкращим портретистом, а його фрески рясніють портретами сучасників, і видатних, і пересічних.

• 
  Деталь фрески «Янгол явився Св. Захарію». Каплиця Торнабуоні
• 
  Деталь фрески в каплиці Сассетті
• 
  Ватикан, Сикстинська капела. Деталь фрески «Христос обирає апостолами Петра і Павла»

Доля зводила Доменіко з різними людьми. Серед них було забагато і видатних. Так, він працював пліч-о-пліч з видатним художником Боттічеллі, менш талановитим Перуджино, Пінтуріккіо в Сикстинській капеллі. Він бачив на власні очі папу римського і кардиналів, родину Медичі і Торнабуоні. Під час меси в соборі у нього були чудові часи спостережень за вірянами, а феноменальна художня пам'ять дозволяла потім добре відтворювати виразні обличчя дітей і підлітків, сивих старців і молодиць, їх скупчення і одяг, вираз спостереження дива чи міркування над думкою. На щастя, збережені малюнки Доменіко Гірляндайо. Вони в різних техніках, але є добре промальовані, такі, що відразу впізнаєш модель з тої чи з іншої фрески.

Автопортрети

Він охоче малював і самого себе. Але він не хвалько, всі його автопортрети — це своєрідний підпис майстра, аби знали, хто створив цей витвір. До того ж це традиція багатьох флорентійських художників. Свої автопортрети на фресках залишили і Боттічеллі, і Лука Сіньореллі, і Філіппіно Ліппі, і Беноццо Гоццолі, і Перуджино, і (можливо) Мазаччо. В новому, 16 столітті, традицію залишати свої автопортрети на фресках підтримали Рафаель і наівть Мікеланджело, що принципово відмовлявся малювати портрети.

Країни світу, де зберігають твори Доменіко і його майстерні

• Велика Британія
• Іспанія
• Італія
• Німеччина
• Португалія
• Росія
• США
• Угорщина
• Франція

Див. також

• Мозаїка
• Фреска
• Кватроченто
• Сикстинська каплиця
• Автопортрет