Доріченко Олесь Васильович

Оле́сь Васи́льович Доріче́нко^[1] (*20 вересня 1936(19360920), Київ, — 02.10.2020, Київ^[2])  — поет, письменник^[3], мистецтвознавець, художник, член Київської міської організації НСПУ, член НСМНМУ.^[3]

Доріченко Олесь Васильович
Народився	20 вересня 1936(1936-09-20)  Київ, Українська СРР, СРСР
Помер	2020
Національність	українець
Діяльність	письменник
Alma mater	Київське державне хореографічне училище
Премії	Мистецька премія «Київ» імені Сергія Колоса (2016)

Біографічні відомості

Народився 20 вересня 1936 р. в м. Києві. Закінчив Київське державне хореографічне училище. Працював солістом балету в провідних творчих колективах України. Лауреат міжнародних конкурсів.^[4]

Олесь Доріченко належить до когорти поетів-шістдесятників, які своєю творчістю та високою громадянською позицією наближали час Незалежності України.

Знайомство з численними музеями та митцями, особисті зустрічі з Катериною Білокур, Давидом Сікейросом, Іваном Гончаром крізь часи та відстані запалили в ньому несамовиту жагу до творчості.^[3]

Автор збірок поезій «Промені», «Контрасти», «Одностайність», «Круговиди», «Осягнення», «Вікно у вересень», «Назавше», «Майдан пам'яті», «Хрещатий яр», «Мандрівна брама».

Художник Доріченко

Олесь Васильович довгий час тримав свою творчість у великому секреті. Навіть не зізнався про своє хобі приятелеві Івану Марчуку. Думав, критикуватиме, обсміє. А той, коли випадково побачив «козацький» вернісаж, одразу почав дзвонити в різні галереї, щоб домовитися про виставку. Перша експозиція «І слава, і воля» відбулася в Музеї гетьманства у 2002 році, живописує з 1996-го.^[5]

Живописець Василь Лопата, приміром, був ошелешений на його ювілейній виставці:

«Треба час, щоб усе це осмислити. Мої козаки зовсім інші, традиційні, а Ваші — ренесансні. Це український Ботічеллі».

вірш Бавитися б хлопчику і безжурно мріяти, книга "вікно у вересень"

Нагороди, відзнаки

• Мистецька премія «Київ» імені Сергія Колоса (2016) — за серію робіт «Козацьке плесо історії» (2013—2015)^[6].