Доценко Надія Петрівна

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Доценко.

Наді́я Петрі́вна Доце́нко (27 грудня 1913 (9 січня 1914) , Широке, Херсонська губернія  — 10 березня 1994(1994-03-10) , Львів ) — українська актриса театру й кіно. Народна артистка УРСР (1956). Народна артистка СРСР (1972). Лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1978).

Доценко Надія Петрівна
Народилася	27 грудня 1913 (9 січня 1914)  Широке, Херсонський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія
Померла	10 березня 1994(1994-03-10) (80 років)  Львів, Україна
Поховання	Личаківський цвинтар
Національність	українка
Громадянство	СРСР →  Україна
Діяльність	акторка
Alma mater	Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (1936)
Партія	КПРС
IMDb	nm0234546
Нагороди та премії

Біографія

Пам'ятник на могилі Н. Доценко на Личаківському цвинтарі (Львів)

Народилась 9 січня 1914 року в селі Широке, тепер Широківського району Дніпропетровської області. Навчалася в кооперативно-торговельній профшколі в місті Кривому Розі.

Потім навчалася на драматичному факультеті в Одеському музично-драматичному інституті, який незабаром був переведений до Києва та увійшов до складу Київського театрального інституту. Закінчила Київський театральний інститут (1936).

З 1936 року працювала в Українському драматичному театрі ім. М. Заньковецької в Києві (з 1944 року — в місті Львові) (ролі у виставах «Лісова пісня», «Украдене щастя», «За двома зайцями» тощо). Член КПРС з 1953 до 1991 року.

Дебютувала у кіно в 1957 році.

Померла 10 березня 1994 року у Львові. Похована на Личаківському цвинтарі, поле № 67.^[1]

Фільмографія

Зовнішні зображення
	Фото: «За двома зайцями» М. Старицького (1952 р.) — Театр ім. Заньковецької (Львів). Проця – Надія Доценко, Голохвотов – Доміан Козачковський

1. 1957: «Кінець Чирви-Козиря» (Настя)
2. 1957: «Партизанська іскра» (мати Парфена)
3. 1959: «Солдатка» (епізод)
4. 1969: «Дума про Британку» (епізод)
5. 1979: «Хазяїн» (Марія Іванівна)
6. 1981: «Така пізня, така тепла осінь» (Соломія Руснак) та ін.

Нагороди

• орден Трудового Червоного Прапора (1951)
• орден Дружби народів
• орден «Знак Пошани»
• медалі
• лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1978)