Дроботковський Юрій Володимирович

Юрій Володимирович Дроботковський (більш відомий як Андрій Чорнота) (* 30 червня 1896 с. Тетянівка на Херсонщині — † 9 лютого 1923, Київ) — український військовий і громадський діяч, старшина Холодноярської республіки.

Юрій Дроботковський
Сотник
Загальна інформація
Народження	30 червня 1896(1896-06-30) с. Тетянівка (Нечаївська волость) в Херсонській губернії
Смерть	9 лютого 1923(1923-02-09) (26 років) Київ, Україна
Псевдо	«Андрій Чорнота»
Військова служба
Приналежність	УНР
Вид ЗС	Армія УНР
Командування
отаман Холодного Яру

Життєпис

Народився у дворянській родині на хуторі Тетянівка Нечаївської волості Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (тепер с. Нечаївка Компаніївського району Кіровоградської області). Батько — Володимир Олександрович Дроботковський, дворянин, представник старовинного козачого роду, мати — Аделаїда Генріхівна Дроботковська — «саксонська підданна»^[1].

Мав сестру Тетяну і старшого на рік брата Павла, штабс-ротмістра Білої армії, що потім став червоним командиром (працював в Одеському губернському військкоматі, розстріляний 22.09.1937 року по вироку за статтею 58-2-11 в Сандармосі, Карелія).

Закінчивши сім класів реальної школи, вступив до Єлисаветградського училища, пізніше був вільним слухачем Київського комерційного інституту.

На третій рік Світової війни пішов до війська, служив у кінноті. Потрапив до 12-ї кавалерійської дивізії, 12-го Охтирського гусарського полку генерала Дениса Давидова «вольноопределяющимся». Його частина була приписана до Меджибізького замку на Поділлі. Проходив службу і у 8-му запасному кінному полку.

На початку визвольних змагань

Був членом Ради Єлисаветградської «Просвіті» після Лютневої революції. Служив у Кримському кінному полку. Від ескадрону Юрія вибрали в полковий комітет, поклавши на нього обов'язки «письмоводителя».

До середини грудня 1917 року служив у армії УНР чотовим 1-го кінного полку. Воював на Єлисаветградщині не тільки з більшовиками, а й з анархістами.

Під час Гетьманату та Директорії

Під час гетьманату брав участь в українській підпільній організації. Брав участь у боях проти німецьких частин, що здійснювали по селах каральні операції. Невдовзі переїхав до Києва, а тоді до Одеси.

Після падіння гетьмана отримав призначення на голову кавалерійської ремонтної комісії. Згодом приєднався до Григор'єва. У його загоні командував сотнею, брав участь у боях за Одесу.

Покинувши Гигор'єва зголосився в польський 6-й уланський полк, з яким і перейшов румунський кордон. Якийсь час жив у Кишиневі, працював в українській місії в Румунії старшиною для доручень. З нею виїхав невдовзі в Галичину. Тут і розшукав українську армію. Був приділений до штабу Запорозького корпусу, де отримав призначення очолити охоронну сотню при 8-й Запорозькій дивізії, з якою і брав участь у боях.

«Згодом в м. Кременці, — згадував Юрій, — я поступив в інтендантство 8-ї дивізії, звідки перейшов до штабу артилерійської бригади…» Спочатку виконував обов'язки ад'ютанта командира, потім отримав призначення на посаду начальника зв'язку. «Але оскільки самої бригади не існувало… я, як людина ідейна, кинув службу». «У той час, — згадував він, — у мене почався внутрішній розлад, я бачив, що уряд УНР далекий від народу, як і поміщики. У більшовиків я побачив чисто народний рух, але не бачив національного. Мені здавалось, що комуністи йдуть проти національно-українських переконань». За власним визнанням, Юрій «був ворогом совєтської влади як влади інтернаціональної».

Влітку 1919 року він взяв участь у поході об'єднаних українських армій на Київ, окупований червоними москалями. «В 1919 р. під час наступу на Росію служив начальником зв'язку в 8-й артилерійській бригаді УНР, після заняття Києва був у таборах військовополонених у Денікіна, поки не втік з полону…»

Холодний Яр

Якийсь час служив у отамана Ілька Струка, відділ якого від вересня 1919-го до початку 1920 року перебував у складі Добровольчої армії. Згодом перейшов до повстанців Холодного Яру, очолив кінну сотню полку під псевдом «Андрій Чорнота». Служив разом із Юрієм Горліс-Горським, який розповідає про нього у романі «Холодний Яр».

На підпільній роботі

Навесні 1921 року легалізувався — працював головою Єлисаветградської повітової ремонтної комісії. Були в нього і документи, що він є секретарем мисливського товариства та завідувачем радгоспу Одеського губернського земельного відділу.

«Сам Дробатковський брав діяльну участь в роботі „Нарпомсти“, — писали чекісти. — Добре знав всіх осіб, які проходили по цій справі, і навіть тих співробітників (чекістів), які цю справу розробляли. Подальшою розробкою з'ясовано, що він (Дробатковський) тепер має стосунок до підпільної праці і керує роботою трійок, що оперують в Єлисаветградському повіті, крім того, він має своїх людей у всіх місцевих установах, до ЧК включно. А також мав зв'язок з бандами, що оперують у Миколаївській та Кременчуцькій губерніях. Співпрацівник (чекіст Трохименко) представився йому як командувач Чорноморською Повстанською групою і член Всеукраїнської Отаманської Ради. Спочатку у співпрацівника (Трохименка) виникла підозра, чи не є (сам) Дробатковський співпрацівником повітової ЧК».

Арештували Юрія Дроботковського 11 вересня 1922 року в Єлисаветграді, коли він виходив із собору. Його вивезли до Києва і кинули до Лук'янівської в'язниці — разом із полковником Здобудь-Волею, штабс-капітаном Яковенком і Іваном Яковичем Ляшенком.

На останньому допиті 16 січня 1923 року він заявив слідчому: «Я — українець-націоналіст і як такий є ворогом совєтської влади… Я активно боровся з совєтською владою тому, що жити з існуючою владою на місцях неможливо…»^[2] Справу було передано до Надзвичайної сесії Київського губернського революційного трибуналу. 2 лютого 1923 року вона ухвалила розстріляти Юрія Володимировича Дроботковського — «як українця».

Був одним серед тих, хто підняв повстання в Лук'янівській в'язниці 9 лютого 1923 року, під час якого загинув.

Реабілітований 18 жовтня 2016 року^[3].

Див. також

• Холодноярська Республіка
• Холодний Яр (роман)
• Юрій Горліс-Горський