Дудикевич Володимир Феофілович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Дудикевич.

Володимир Феофілович Дудикевич (4 січня 1861, Станиславів (нині Івано-Франківськ) — 23 червня^[1], 1922 Ташкент) — правник, адвокат, політичний діяч Галичини, посол до Галицького крайового сейму. Ключова фігура галицьких москвофілів, після їхнього розколу — новокурсник. Крім представницької діяльності в сеймі та парламенті, забезпечував інформаційно-пропагандистську підтримку своїх ідей через публікації, комітети й агітацію серед полонених УГА.

Дудикевич Володимир Феофілович
Народився	4 січня 1861(1861-01-04) Станиславів, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія
Помер	23 червня 1922(1922-06-23) (61 рік) Ташкент, Туркестанська АРСР, РРФСР
Громадянство	Австро-Угорщина
Діяльність	адвокат
Відомий завдяки	голова товариства «Русскій Народный Совет»
Alma mater	Віденський університет
Науковий ступінь	доктор юридичних наук[d]
Посада	посол до Галицького сейму[d]
Партія	Русская Народная Партія

Біографія

Народився в сім'ї греко-католицького священника. Під час навчання очолював товариство студентів-москвофілів «Буковина». Ідеолог москвофільства, співзасновник і керівник «Русской народной организации» (1900), член Ставропігійського інституту (1904), редакцій часописів «Русское слово» і «Прикарпатская Русь».

Під час навчання у Львівській німецькій гімназії Дудикевич очолював студентське товариство «Січ», яке мало на меті культурно-освітню підтримку греко-католицької молоді в Австро-Угорщині^[2].

Здобув ступінь доктора права у Віденському університеті. Працював директором гімназії в Станиславові, протягом 1892—1915 років був адвокатом у Коломиї, де приєднався про москвофільського руху^[1]. Очолив найбільш радикально налаштованих москвофілів, які виступали за об'єднання Галичини з Росією.

Пізніше став лідером «Народного Совєта» Русской народной организации, послом до Галицького крайового сейму (9-го скликання, обраний в окрузі Лопатин — Броди — Радехів (IV курія), входив до складу «Російського клубу» («Русского клуба»), його голова в 1908—1909 роках, заступник — о. Колпачкевич Антоній^[3]). Проголосив «новий курс» галицьких москвофілів після їх розколу на старорусинів та «росіян» («русских», новокурсників) у 1909 році. Суть «нового курсу» полягала в засвоєнні модерної російської ідентичности. Член багатьох організацій москвофілів, голова «Кредитного общества самопомощи» в Коломиї^[1].

У серпні 1914 організував у Києві «Карпато-русскій освободительный комитетъ», того ж року зустрівся з російським царем Миколою ІІ.

Напередодні Першої світової війни переїхав до Києва, де очолив «Карпато-русский освободительный комитет» (під час російської окупації Галичини — «Русский народный совет Прикарпатской Руси»), координатор допомоги біженцям з Галичини до Росії.^[1]

Після захоплення Галичини російськими військами під час Першої світової війни співпрацював з російською окупаційною адміністрацією. Після відступу російської армії втік до Росії, перебував на Поволжі. Після більшовицького перевороту 1917 за завданням ВЧК проводив агітаційної роботи серед полонених галичан, згодом був відряджений у Середню Азію.

Смерть

Подальша доля достовірно невідома, за однією з версій 23 червня 1923 рок убув розстріляний у Ташкенті чекістами або помер у більшовицькій тюрмі, за іншою, повернувся у Галичину^[1].