Дума про плач невільника

Не плутати з Дума про плач невільників.

Плач невільника в турецькім полоні — українська народна ліроепічна дума, в якій описується страждання козаків у турецькій неволі. «Плач невільника» є однією із найдавніших дум, вона була написана у 15-16 столітті. За стилем і мелодією ця дума нагадує поховальні голосіння. Разом із думою «Плач невільників» («Невольники на каторзі») їх відносять до невольницьких плачей. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]

Плач невільника[1]

Поклоняється бідний невольник Із землі турецької, із віри бусурменської У города християнськії — до отця, до матусі, Що не можеть він їм поклонитися, - Тілько поклоняється голубоньком сивеньким: «Ой ти, голубоньку сивенький! Ти далеко літаєш, ти далеко буваєш; Полини ти в города християнськії До отця мойого, до матусі, Сядь-пади на подвір'ї отцовськім, Жалобненько загуди, Об моєї пригоді козацької припом'яни. Нехай отець і матуся Мою пригоду козацькую знають, Статки-маєтки збувають, Великі скарби собирають - Головоньку козацькую із тяжкої неволі визволяють! Бо як стане Чорноє море согравати, То не знатиме отець, либонь, матерь, У которої каторзі шукати: Чи у пристані Козловської[2], Чи у городі Царграді на базарі. Будуть ушкали[3], турки-яничари набігати, За Червоноє море у арабську землю запродати, Будуть за них сребро-злато не лічачи, Сукна дорогі поставами, не мірячи За них брати». Тогді далася бідному невольнику Тяжкая неволя добре знати: Кайдани руки, ноги поз'їдали, Сирая сириця до жовтої кості Тіло козацькоє проїдала… То біднії невольники на кров, на тіло поглядали, Об вірі християнській гадали, Землю турецькую, віру бусурменськую проклинали: "Ти, земле турецькая, віро бусурменськая, Ти єсть наповнена сребром-златом І дорогими напитками; Тілько же бідному невольнику на світі не вільно, Що бідний невольник у тобі пробуваєть, Празника рождества будьлі воскресенія не знаєть, Все у неволі проклятої, на каторзі турецької, На Чорнім морі пробувають, Землю турецькую, віру бусурменськую проклинають: «Ти, земле турецька, віро бусурманська, Ти, розлуко християнська! Уже-бо ти розлучила не єдиного за сім літ войною: Мужа з жоною, брата з сестрою, Діток маленьких з отцем і маткою». Визволь, боже, бідного невольника На святоруський берег, На край веселий, меж народ хрещений!..

Інколи до невольницьких плачей відносять інші думи присвячені долі козаків у турецькому полоні («Самійло Кішка», "Маруся Богуславка», «Іван Богуславець», «Втеча трьох братів з города Азова»). Але основна тема їх визволення з неволі, а не оплакування страждань, тому вони вважаються епічними думами.

Сюжет

В думі українські козаки розповідають про свої страждання в турецькій неволі і благають допомогти їм.

До сюжету думи звертався Тарас Шевченко у поемі «Гамалія», присвяченій морському походові козаків з метою визволення невільників із турецького полону. Шевченко починає поему піснею-плачем невільників, яка перегукується із народною думою.^[4]

Історія записів

Відомо кілька варіантів думи «Плач невільника». Вперше була записана на початку 1830-х pp. у Полтавській губернії Платоном Лукашевичем. Опубліковано у виданні: «Малороссийские и червонорусские народные думы и песни». СПб, 1836, с. 64—65. [Архівовано 13 травня 2012 у Wayback Machine.]

Музика

Від миргородського кобзаря Михайла Кравченка Ф. Колесса записав мелодії думи — «Плач невільника» в 1910 р.

Виконавці

• Кобзарі

М. Кравченко, Іван Кучеренко,

• Бандуристи

Є. Мовчан,

• Лірники

Іван Скубій, А. Гребінь,