Дунаєць (Шосткинський район)

Ду́наєць — село в Україні, у Глухівській міській громаді Шосткинського району Сумської області. Населення становить 1254 осіб. До 2020 орган місцевого самоврядування — Дунаєцька сільська рада. Батьківщина українського аристократа Івана Скоропадського — діда Гетьмана України Павла Скоропадського.

село Дунаєць
Герб
Георгіївська церква Георгіївська церква
Країна	Україна
Область	Сумська область
Район	Шосткинський район
Тер. громада	Глухівська міська громада
Код КАТОТТГ	UA59100030080067934
Облікова картка	Дунаєць
Основні дані
Населення	1254
Площа	4,3 км²
Густота населення	291,6 осіб/км²
Поштовий індекс	41456
Телефонний код	+380 5444
Географічні дані
Географічні координати	51°34′51″ пн. ш. 33°48′56″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	159 м
Відстань до обласного центру	135 км
Відстань до районного центру	59.5 км
Місцева влада
Адреса ради	41400 Україна, Сумська обл., Шосткинський р-н, м.Глухів, вул.Шевченка 6
Карта
Дунаєць
Дунаєць
Мапа
Дунаєць у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Дунаєць.

Географія

Село Дунаєць розташоване за 2,5 км від лівого берега річки Есмань. На відстані до 2-х км розташовані села Семенівка і Щебри, та за 4 км розташоване село Сутиски. Селом протікають струмки з загатами, що пересихають.

До міста Глухова — 17 км автошляхом Р44.

Назва

Є дві версії походження назви села. За однією з них назва села походить від татарського слова «Дунай», що означає «велика вода», бо біля села протікала широка й глибока річка. Згадують старожили, що село в давнину називали Дунайці, тобто переселенці з-за річок.

Історія

За писемними джерелами село Дунаєць засноване в першій половині XVII століття глухівським козаком Радьком. Але є дані про те, що в цих місцях люди жили і раніше. На східній околиці села виявлено поселення ранньої залізної доби та середньовіччя. Також неподалік від с. Щебри Дунаєцької сільради збереглись залишки давньоруського городища XI—XIII століття.

Село Дунаєць було заселено в основному вільними людьми — козаками. В селі письменних людей майже не було. Хто міг навчати своїх дітей, то водили до дяка.

Слободою, що розташована на території села, заволодів гетьман Іван Самойлович, прикупивши до неї ще землі, а потім надумав її віддати майбутньому своєму зятю князю Юрію Четвертинському.

Але гетьмана було скинуто і це стало на заваді його наміру, хоча Четвертинський і встиг на цей час заснувати біля Дунайця хутір Сутиски (нині село Сутиски Глухівського району Сумської області). Коли Самойловича не стало, Юрій Четвертинський прихистив на своєму хуторі вдову скинутого гетьмана і свою наречену, з якою одружився на початку 1660 року.

Дунаєцька Слобідка залишалась в його власності. 1697 року Четвертинський потрапив в татарський полон, у якому пробув декілька років. Коли він звільнився з полону, гетьман Мазепа дав йому «за полонне єго терпіння» три села, у тому числі і Дунаєць.

Майже скрізь в Україні проводились записи козаків в селяни. В Дунайці такі записи проводив князь Четвертинський. Після смерті гетьмана Скоропадського декілька дунаєцьких козаків жалілись Полуботку, що їх вертають в селяни і просили видати наказ, щоб князь не міг перетворювати їх на кріпаків. Про задоволення прохання відомостей в архіві гетьманської канцелярії немає.

В селі народився, мешкав та працював видатний український історик, поет, композитор, музикознавець Микола Маркевич, автор п'ятитомної «Истории Малороссии», а також етнографічно-фольклорні праці «Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян».

Він фінансував будівництво мурованого храму Георгія Переможця в Дунаєцькій Слобідці (нині вул. Слобідська села Дунаєць). Спорудження тривало шість років з 1824 по 1830 роки. Цеглу виділив з власного заводу поміщик М. Скоропадський, економія якого знаходилась неподалік нового храму.

За архівними даними 1866 року у селі була відкрита земська школа.

Весною 1917 року в село приїхали три чоловіки з Глухова. Староста зібрав сход. Прибулі розповіли про зміни в країні, про те, що царя скинуто, що є Тимчасовий уряд. На сході було обрано комітет уповноважених, який повинен був керувати в селі. До нього увійшли Цигикал Кирило Самосіянович, Овсієнко Семен Степанович, Давиденко Михайло та інші.

З 1917 року — у складі УНР, з квітня 1918 року — у складі Української Держави Гетьмана Павла Скоропадського. З 1921 року тут панує стабільний окупаційний режим комуністів, якому чинили опір місцеві мешканці.

Одного разу, коли члени ревкому ділили землю, у село увійшли гайдамаки. Вони вчинили суд над окупаційною владою, активістів вкинули в шурф шахти біля с. Полошки.

Перший колгосп в Дунаєцькій Слобідці було організовано у 1928 році. Деякі жителі Дунайця туди також записалися. Восени 1929 року під тиском було об'єднано 32 господарства в колгосп на території Дунайця. У 1930–1931 роках були створені колгоспи і ТСОЗи. Тоді ж розпочався масовий терор голодом, який забрав життя передусім старих та дітей.

На початку вересня 1941 року німці звільнили село від комуністів — організаторів Голодомору. У вересні 1943 році вони повернулися і влаштували ще один Голодомор.

Сучасність

У селі зареєстрована парафія Московської патріархії, яка претендує на старовинний храм. Спроби приєднатися громади до ПЦУ були тимчасово зупинені криміналітетом.

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 723-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Сумської області», село увійшло до складу Глухівської міської громади^[1].

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Глухівського району, село увійшло до складу новоутвореного Шосткинського району^[2].

Відомі люди

У селі народилися:

• Микола Андрійович Маркевич — видатний український історик, етнограф, фольклорист, поет і композитор. Автор п'ятитомної «Истории Малороссии», а також етнографічно-фольклорної праці «Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян». 19 серпня 2018 року біля Дунаєцької школи відкрито пам'ятник Миколі Маркевичу.
• Скоропадський Іван Михайлович — український меценат, громадський та культурно-освітній діяч. Дідо гетьмана Павла Скоропадського.
• Петро Лобас — український літературознавець і театрознавець.
• Цигикал Петро Олександрович — український офіцер Державної прикордонної служби, генерал-лейтенант, голова ДПСУ.
• Лубенець Катерина Григорівна — активістка комуністичних органів влади.

Цікаві факти

• В селі вміють готувати зелений борщ з яглицею^[3].