Діахронічне мовознавство

Діахроні́чна лінгві́стика (діахронічне мовознавство, порівняльно-історичне мовознавство) — розділ лінгвістики, що розглядає мову, зміни в ній та її явища в історичному розвитку.

Діахронічне та історичне мовознавство було головною течією мовознавства до початку XX сторіччя, коли Фердинанд де Соссюр довів, що синхронічна (описова) лінгвістика, яка вивчає мову у статичній позиції та в певний окремий період часу, є рівноправна з діахронічною.

Див. також

• Синхронічна лінгвістика
• Порівняльно-історичне мовознавство
• Прамова

Література

• Кочерган М. П. Загальне мовознавство: Підручник. — Київ: Видавничий центр «Академія», 2003. — 464 с. (серія «Альма-матер») ISBN 966-580-161-9

Посилання

• Діахронія // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 152. — 634 с.