Марков Дмитро Андрійович

Марков Дмитро (Димитрій) Андрійович, чи Димитрій Марків^[1] (1864(1864), Грушів — 1938, Львів) — галицький громадський діяч та публіцист першої чверті XX сторіччя, москвофіл. Його виступ в Райхсраті російською мовою викликав протест з боку галицьких послів, внаслідок чого Д. Маркова позбавили права голосу^[2].

Марков Дмитро Андрійович
Народився	24 жовтня 1864(1864-10-24) або 24 жовтня 1868(1868-10-24)  Грушів, Дрогобицький район, Україна
Помер	26 липня 1938(1938-07-26)  Братислава, Чехословаччина
Країна	Австро-Угорщина
Діяльність	адвокат, політик, публіцист, правник
Alma mater	ЛНУ ім. І. Франка і Інсбруцький університет
Знання мов	німецька
Посада	посол до Галицького сейму[d] і член Палати Цислейтаніїd
Брати, сестри	Марков Осип Андрійович
Медіафайли у Вікісховищі

Дмитро Марков

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Марков.

Життєпис

Народився у селянській родині, молодший брат журналіста Осипа Маркова.

Закінчив німецькомовну гімназію у Львові та богословський факультет Львівського університету. Довершив освіту на юридичному факультеті в Інсбруку. Брав активну участь у громадському житті. Обирався до крайового Галицького сейму, Райхсрату Австро-Угорщини. Під час виборів 1913 року, в умовах загального падіння популярності москвофілів, став єдиним кандидатом від Русско-народної партії, якому вдалося пройти до Райхсрату^[3].

Після початку Першої світової війни Дімітрія Маркова було заарештовано. Йому та п'ятьом його товаришам було пред'явлено звинувачення у державній зраді. У захисній промові Марков відкинув звинувачення, підкреслив, що, незважаючи на свої переконання, не порушував австрійських законів^[4]. Проте, разом з іншими учасниками процесу, він був засуджений до смертної кари, заміненої на довічне ув'язнення. Перебував у воєнній тюрмі Терезин до 1917 року, коли після смерті Франца-Йозефа І була оголошена амністія.

Після розпаду Австро-Угорщини повернувся до громадського життя, став одним з учасників Паризької мирної конференції, де разом з Дмитром Вергуном очолював делегацію галицьких русинів. Описав свою діяльність на конференції в споминах «Записки о Прикарпатской Руси на мирной конференции».

Після невдачі на конференції повернувся до Львова, де проживав до кінця життя, займаючись громадською діяльністю. Написав кілька робіт мемуарного характеру.

Праці

• Письма публициста — 1906
• Русская и украинская идея в Австрии — 1911
• Записки о Прикарпатской Руси на мирной конференции — 1919
• Кто нас спасал в 1915 — 1934