Нікомедійський едикт

Нікомедійський едикт або Сердикійський едикт^[1][2][3] — документ, виданий в 311 році римським імператором Галерієм. Він припиняв Велике гоніння — наймасштабніше переслідування християн у Римській імперії, що почалося в 303 році^[4]. Нікомедійський едикт передував схожому за змістом Міланському едикту, який був виданий у 313 році.

Текст Едикту трьома мовами (латиною, болгарською та грецькою) перед Собором Святої Софії, Болгарія

Історія

23 лютого 303 року під час святкування Терміналії імператор Діоклетіан, за ймовірною пропозицією тодішнього цезаря Галерія, видав едикт, що зокрема передбачав: 

• Зачинення церков та знищення святих текстів
• Конфіскацію церковного майна
• Заборону здійснення християнами колективних правових дій
• Втрата привілеїв для християн з числа високопосадовців, що не відректлися від своєї віри
• Арешт деяких урядовців.

У 305 році після добровільного зречення Діоклетіана його місце імператора на сході зайняв Галерій. Він хоч і продовжував переслідування християн, втім згодом зрозумів невдачу цієї політики. Тому в 311 році, перебуваючи при смерті, Галерій фактично дозволив християнам вільно сповідувати свою релігію в межах Східної Римської імперії.

Достеменно невідомо, де саме був підписаний цей едикт. За традиційною версією, це сталося в Нікомедії (теперішній Ізміт, Туреччина). За іншою версією, Нікомедія була лише місцем оголошення тексту едикту, а його підписання відбулося в Сердиці (сучасна Софія, Болгарія). Тому Нікомедійський едикт часто називають Сердикійським^[5][6].