Едуар де Кастельно

Едуар де Кастельно (фр. Noël Édouard Marie Joseph vicomte de Curières de Castelnau, Ноель-Жозеф-Марі-Едуард віконт де Кюр'єр де Кастельно; 24 грудня 1851, Сен-Африк, Авейрон, Гасконь, Друга Французька імперія — 18 березня 1944, Монтастрюк, Верхня Гаронна, Французька держава) — французький воєначальник Першої світової війни, дивізійний генерал (1912).

Едуар де Кастельно
Народився	24 грудня 1851(1851-12-24)[1][2][…]  Сент-Аффрик[3]
Помер	18 березня 1944(1944-03-18)[3][4] (92 роки)  Монтастрюк-ла-Консеєр[3]
Країна	Франція[4]
Діяльність	військовослужбовець, політик
Alma mater	Особлива військова школа Сен-Сір і École supérieure de guerred (грудень 1879)
Знання мов	французька[1]
Учасник	французько-прусська війна[3], Перша світова війна[3], Прикордонна битва, Біг до моря і Третя битва при Артуа
Членство	Академія красних мистецтв Франції
Роки активності	з 27 листопада 1869[3]
Посада	Q59710810? і президент[d]
Військове звання	дивізійний генерал[3], second lieutenantd, marshall lieutenantd, capitained і Battalion Chiefd
Партія	Republican Federationd
Рід	Q28151332?
Батько	Michel de Castelnaud
Родичі	Urbain de La Croixd
Брати, сестри	Léonce de Castelnaud і Clément de Castelnaud
Діти	Q122936987?, Xavier de Curières de Castelnaud, Q122937061? і Q133808264?
Нагороди	Godfather promotion of Special Military School of Saint-Cyrd
Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кастельно.

Біографія і кар'єра до Першої світової війни

Народився у старовинній аристократичній католицькій родині депутата Національних зборів. Початкову освіту здобув у єзуїтському коледжі, із 1869 року служив у французькій армії.

У 1870 році закінчив Сен-Сірську військову школу, у званні другого лейтенанта брав участь у франко-прусській війні 1870-1871 років^[5]. Після війни служив на штабних посадах, у 1880 році закінчив Академію Генерального штабу. Із 1893 року служив у Генеральному штабі Франції. Із 1896 року служив у Військовому міністерстві, із 1897 року — начальник 1-го бюро (організація та мобілізація армії) Військового міністерства.

У 1900 році був звинувачений військовим міністром генералом Андре у «клерикалізмі» та критиці республіканського ладу^[6], після чого був звільнений з Військового міністерства і призначений на посаду командира 37-го піхотного полку і перебував на цій посаді до 1905 року. Із 1905 року — командир бригади, із 1909 року — командир дивізії. Із 1911 року — 1-й помічник начальника Генерального штабу, водночас із 1913 року — член Вищої військової ради. Як 1-й помічник начальника Генштабу працював під керівництвом генерала Жоффра, брав участь у підготовці плану дій Франції в майбутній війні з Німеччиною.

Перша світова війна

Із початком Першої світової війни — командувач 2-ї французької армії, яка налічувала 323,5 тисячі вояків і 800 гармат та розгорталася в Лотарингії. Армія Кастельно отримала наказ наступати на Саарбург, але зіткнулася із сильним опором 6-ї німецької армії принца Рупрехта і була змушена відійти на вихідні позиції^[7]. У вересні 1914 року війська Кастельно відбив наступ німців і втримав за собою Нансі, чим забезпечив правий фланг французьких військ, які вели бої на Марні.

Із жовтня 1914 року — командувач французьких військ між Уазою та Соммою.

Із 16 червня 1915 року — командувач Центральною групою армій. На цій посаді керував невдалим наступом французьких військ у Шампані^[7].

Із грудня 1915 по січень 1917 року — начальник штабу головнокомандувача арміями Півночі і Північного Сходу. На цій посаді брав участь у Верденській битві. Після відставки Жоффра знятий з посади. У лютому 1917 року брав участь у британо-французькій місії в Російську імперію та у Петроградській конференції. Після повернення з Петрограду був призначений командувачем Східної групи армій, яка тримала оборону між Еною та швейцарським кордоном і активної участі в боях не брала, на цій посаді перебував до кінця війни.

Після війни

Із 1919 по 1923 рік — депутат Національних зборів Франції. Займався активною націоналістичною та католицькою діяльністю, через що в 1921 році французький уряд відмовився присвоїти йому звання маршала. Із 1924 року — голова Національної католицької федерації^[8], пізніше був головою Патріотичної ліги, критикував політику уряду соціалістів Едуара Ерріо. Під час окупації Франції нацистами в роки Другої світової війни засудив діяльність режиму Віші та допомагав Руху Опору. Помер у місті Монтастрюк, де й був похований у родовому склепі.

Нагороди

Був нагороджений орденом Почесного легіону, Військовою медаллю, Пам'ятною медаллю за 1870-1871 роки та іншими нагородами Франції, британськими орденами Бані та Вікторї, польським орденом Virtuti Militari, російськими орденами Святого Олександра Невського, Святого Станіслава і Святої Анни, Медаллю за видатні заслуги (США).