Вигнання

Вигнання (екзиль, дав.-гр. εξορία, лат. exilium) — стан перебування поза межами своєї батьківщини через обставини, яких особа бажала б уникнути. Вигнання може бути як примусовим, так і добровільним.

Див. також: Вигнання (значення)

Данте у вигнанні

Вигнанням також є покарання, що полягає в оголошенні людини поза законом, засудженні її на ізоляцію від суспільства.

Відоме вже в Старому Завіті, в античному праві. Юридично відрізнялося від заслання (лат. relegatio), при якому покараному призначається конкретне місце проживання.

У Стародавній Греції вигнання призначалося шляхом голосування (остракізм).

У Стародавньому Римі право на вигнання мав римський Сенат.

Вигнання можуть зазнавати цілі народи (див. Депортація, Етнічні чистки).

Слово «вигнання» вживається також і в сенсі добровільної еміграції з метою уникнути переслідування.

Вигнанці

Вигнання з Флоренції зазнав Данте Аліґ'єрі.

Видом вигнання було прийняте в СРСР покарання у вигляді заборони на проживання в найбільших містах («мінус дванадцять») і висилка за 101-й кілометр, при яких покараний міг сам вибирати місце проживання, та позбавлення радянського громадянства. Вигнання зазнали багато політичних і громадських діячів, науковців та працівники мистецтв (найвідоміші — Л. Троцький, М. Бердяєв, В. Некрасов, О. Галич, О. Солженіцин, О. Зінов'єв, М. Ростропович та багато інших).

Див. також

• Баніція
• Громадянська смерть
• Заслання
• Мінус (позбавлення прав)
• Вигнання німців з Чехословаччини

Джерела

Література

• Вікторія Назаревич (2019) СОЦІАЛЬНЕ ВИГНАННЯ ЯК ФОРМА ОСТРАКІЗАЦІЇ В НАВЧАЛЬНОМУ СЕРЕДОВИЩІ. № 13 (2019): Психологія: реальність і перспективи. Збірник наукових праць РДГУ. https://doi.org/10.35619/prap_rv.vi13.127
• Дзик Р. А. Теоретико-художнє осмислення екзилю Юлією Крістевою [Архівовано 26 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Питання літературознавства. — 2013. — № 88. — С. 69–88.