Екологічне право

Екологі́чне пра́во, іноді пра́во довкі́лля — система правових норм і принципів, якими регулюються та охороняються суспільні відносини щодо охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів (екологічні правовідносини).

Лілеї - біла краса України на р. Оріль потребують захисту.

Такі суспільні відносини розподіляють на:

• природоресурсні правовідносини — суспільні відносини стосовно використання природних ресурсів;
• природоохоронні правовідносини — правовідносини в галузі екології.

Екологія – інтегративна природничо-правова наука, яка синтезуючи здобутки біології, ботаніки, агрономії, хімії, медицини, геології, експертології та інших наук, розкриває складні процеси взаємодії природи і людства, їх вплив на стан довкілля та здоров’я людини, формує стратегію та правову політику  пріоритетності екологічної безпеки суспільства, напрямки екологізації матеріального виробництва, механізми захисту екологічних прав людини. ^[1]

Предметом екологічного права є суспільні відносини, що виникають між суб’єктами з приводу забезпечення екологічної безпеки, приналежності, використання, відтворення (відновлення) природних об’єктів та комплексів, охорони, а в певних випадках – захисту людини, навколишнього природного середовища від шкідливого впливу з метою попередження, запобігання, усунення його негативних наслідків, зниження екологічних ризиків і задоволення екологічних та інших інтересів в умовах сталого розвитку країни.^[2]

Ю.С. Шемшученко визначає екологічне право як «комплексну галузь права, якою регулюються суспільні відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки та охорони особливо охоронюваних природних об’єктів і територій (об’єктів і територій екомережі) в інтересах теперішніх і прийдешніх поколінь».^[3]

Об’єкти екологічного права^[4] за типом:

• диференційовані, цей тип складається з:
  • земля;
  • надра;
  • рослинний світ;
  • атмос­ферне повітря;
  • тваринний світ.
• інтегровані, до нього відносять:
  • довкілля;
  • життя та здоров’я громадян.
• особливо охоронювані, до нього відносять:
  • природні комплекси та ландшафти — об’єкти та території природно-заповідного фонду;
  • природно-соціальні умови та про­цеси — курортні, лікувально-оздоровчі, рекреаційні зони;
  • екосис­теми — виключна економічна зона, континентальний шельф з розташованими на них природними ресурсами;
  • природно-антропогенні зони — території, що зазнали впливу еколо­гічних катастроф;
  • екологічна мережа.

Одними з основних принципів екологічного права та охорони довкілля є: пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності; гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей;  екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони довкілля, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широке впровадження новітніх технологій; збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів; науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук та прогнозування стану довкілля.^[5]

В Україні наукові розробки доктринальних основ та правових проблем екологічного права були проведені у Секторі держави і права АН та отримали розвиток у наукових працях В.І.Андрейцева, Г.І.Балюк, Ю.О.Вовка, А.П.Гетьмана, І.А.Дмитренка, В. А. Зуєва, В.В.Костицького, С.М.Кравченко, Н.Р.Малишевої, М.І.Малишка, В. Л. Мунтян.  В.К.Попова, Б.Г.Розовського, Н.І.Титової, Ю.С.Шемшученка, М.В.Шульги, О.М. Шумила, В.О.Чуйкова та інших авторів.

В 1992 році на міжнародній конференції в університеті  Гофстра у Нью-Йорку  відомий український вчений, академік НАН України  Юрій Туниця обґрунтував необхідність розробки та прийняття Екологічної конституції Землі, основна доктрина якої згодом була викладена в його працях.^[6]

Сучасне екологічне право створює умови для поширення і підвищення рівня екологічної освіти та формування екологічної свідомості громадян. Екологічно грамотна і вихована людина краще здатна раціонально, на наукових засадах використовувати природні ресурси, користуватися своїми екологічними правами та сприяти реалізації цих прав іншими особами. Екологічні знання потрібні кожній людині, оскільки вона сама є частиною природи, і життя її залежить від безперервного функціонування природних систем.^[7]

Екологічна освіта — це сукупність наступних компонентів: екологічні знання - екологічне мислення - екологічний світогляд - екологічна етика - екологічна культура. Кожному компоненту відповідає певний рівень (ступінь) екологічної зрілості: від елементарних екологічних знань, уявлень дошкільного рівня до їх глибокого усвідомлення і практичної реалізації на вищих рівнях. Умовно можна виділити наступні узагальнені рівні екологічної зрілості: початковий (інформативно-підготовчий), основний (базово-світоглядний), вищий, профільно-фаховий (світоглядно-зрілий).^[8]

Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави ( ст. 16 Конституції україни) .

На органи державної влади Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» покладений обов’язок: здійснення розробки та організації виконання державних цільових, міждержавних екологічних програм; проведення моніторингу довкілля та екологічного аудиту, зниження антропогенних навантажень, ліквідація наслідків шкідливого впливу людської діяльності на природне середовище; впровадження у виробництво екологічно безпечних технологій; створення і забезпечення роботи мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації; організація і здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням законодавства: про екологічну та радіаційну безпеку, про використання та охорону земель, вод та водних ресурсів, атмосферного повітря, лісів, рослинного та тваринного світу; організація роботи з ліквідації екологічних наслідків аварій; недопущення неконтрольованого ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів; забезпечення вільного доступу населення до інформації про стан довкілля.

Відповідальність за незабезпечення безпечного для життя і здоров'я довкілля та порушення екологічного законодавства  передбачається в окремих нормах кримінального, адміністративного, цивільного та господарського права.

Див. також

• Екологічна безпека
• Судові справи щодо зміни клімату
• Охорона природи
• Кодекс про довкілля Франції