Елізабет Ремер

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ремер.

Елізабет «Пет» Ремер (нар. 4 вересня 1929(1929вересня04) – пом. 8 квітня 2016(2016квітня08))^[3] — американський астроном і педагог, яка спеціалізувалася на астрономії, особливо на кометах і малих планетах. Вона була добре відома завдяки пошуку втрачених комет, а також відкриттям двох астероїдів, спільному відкриттю супутника Юпітера Фемісто й астероїдом 1657 Ремера, названому на її честь.

Елізабет Ремер
Народилася	4 вересня 1929(1929-09-04)[1]  Окленд, Каліфорнія, США
Померла	8 квітня 2016(2016-04-08)[2] (86 років)  Тусон, Аризона, США
Країна	США
Діяльність	астрономка, викладачка університету
Alma mater	Університет Каліфорнії (Берклі)
Заклад	Університет Аризони

Біографія

Ремер народилася 4 вересня 1929 року в Окленді, штат Каліфорнія, виховувалась в Аламіді, штат Каліфорнія, батьком і матір'ю Річардом Квіріном та Елсі Б. Ремер^[4]. З юних років Ремер проявляла інтерес до наукових міркувань і питань астрономії. В одному з інтерв'ю вона розповіла, що коли перейшла в середню школу, багатьом її вчителям не вистачало належної кваліфікації^[5]. Оскільки її шкільні роки припали на роки Другої світової війни, багато людей викладали без достатньої освіти. Один із її вчителів загальних наук зробив зауваження з астрономічним підтекстом, які, на думку Ремер, було невірними. Одним із цих тверджень було те, що Полярна зоря — найбільша зірка. Попри відсутність книг або джерел з правильними відповідями, Ремер залюбки шукала інформацію в іншому місці. Вона зв'язалася з асистентом викладача кафедри астрономії Берклі, який допоміг їй знайти відповіді, які вона шукала. Це стало початком її інтересу до нових аспектів астрономії.

У 1946 році Ремер закінчила школу з відзнакою, того ж року виграла Національний конкурс наукових талантів Westinghouse^[4][6]. Вона стала серйозним астрономом-любителем і була сповнена рішучості продовжити вивчати комети та астероїди. У 1950 році вона закінчила Каліфорнійський університет у Берклі зі ступенем бакалавра астрономії. Вона закінчила навчання з відзнакою як стипендіат Берти Долбір^[4]. Під час навчання в аспірантурі в Берклі Ремер викладала в Окленді для забезпечення фінансування свого навчання у 1950—1952 роках. Цей досвід дозволив їй розвинути пристрасть до викладання. У 1954—1955 роках вона працювала асистентом астронома та лаборантом в Лікській обсерваторії Каліфорнійського університету, у 1955 році здобула ступінь доктора філософії в Берклі^[4].

Здобувши ступінь доктора філософії, Ремер продовжила працювати в Каліфорнійському університеті як асистент астронома та проводила дослідження в Єрській обсерваторії Чиказького університету. Ремер отримала звання астронома у 1957 році в військово-морській обсерваторії США у Флегстаффі, штат Аризона^[3][4][5][6]. Вона зробила новий крок у повторному відкритті комет, використовуючи 40-дюймовий рефлектор високої чіткості для фотографування та аналізу ядер^[4]. Її новаторські дослідження сприяли пошуку десятків короткоперіодичних комет, які обертаються навколо Сонця за менше ніж 20 років. На той час у вчених не було методів чи обладнання, які могли б легко відстежувати такі комети, як тільки відстань ставала надто великою вони «губилися». Ремер знайшла ці втрачені комети, досліджуючи область, у якій, за підрахунками, вони мали знаходитись, коли оберталися навколо Сонця, і виявила слабкий рух відносно навколишніх зірок^[7]. Це було непросто, оскільки передбачити положення та яскравість комети надзвичайно важко, особливо для комет, які були відсутніми протягом тривалого часу. Дані Ремер і вимірювання яскравості цих знайдених комет на великих відстанях допомогли астрономам її часу та дозволили відстежувати багато короткоперіодичних комет навколо Сонця аж до сьогодні^[3][7].

У 1965 році вона стала виконувачем обов'язків директора Військово-морської обсерваторії США^[4]. У 1966 році вона отримала посаду доцента в місячно-планетній лабораторії в Університет Аризони (УА) в Тусоні, у 1969 році її підвищили до професора^[3][4]. Крім того, її попросили очолити комітет, який заснував Департамент планетарних наук УА у 1972 році^[4][5]. У 1980 році як професор УА, вона працювала астрономом у Тусонській обсерваторії Стюарда^[8] до 1997 року^[3][4]. Ремер вийшла на пенсію у 1998 році, але продовжила свої дослідження комет й астероїдів як астроном й емерит. 8 квітня 2016 року Ремер померла у Тусоні, штат Аризона^[3][4][5].

Міжнародний астрономічний союз

Ремер відзначили як зразкового члена астрономічної спільноти, вона працювала у багатьох астрономічних комісіях й організаціях. Протягом багатьох років вона обіймала різні посади, включно з президентом і віцепрезидентом комісій Міжнародного астрономічного союзу^[3][9].

Основні досягнення

У 1961 році астероїд 1657 Ремера назвали на честь доктора Ремер^[3][4][5]. Вона відкрила астероїд 1930 Люцифер 29 жовтня 1964 року та астероїд 1983 Бок 9 червня 1975 року^[3][4][6]. У 1975 році спільно з Чарльзом Ковалем вона відкрила супутник Юпітера Фемісто^[3][4][5]. Фемісто втратили невдовзі після відкриття, оскільки це нерегулярний супутник Юпітера. Однак у 2000 році його остаточно знайшли. Протягом своєї кар'єри Ремер знайшла 79 короткоперіодичних комет й обчислила орбіти багатьох комет і малих планет^[3][4][5].

Нагороди та визнання

Ремер отримала кілька нагород і визнань протягом свого життя та професійної кар'єри. Вона була лауреатом премії Б. А. Гулда Національної академії наук, спеціальної нагороди НАСА та лауреаткою лекторської програми Донохо Тихоокеанського астрономічного товариства^[3][4]. У 1960 році журнал «Mademoiselle» відзначив її роботу з кометами та назвав однією з десяти молодих жінок року^[10]. Ремер висловила надію в одному листі, що її нагорода «Mademoiselle Merit» заохотить інших робити астрономічні дослідження.

Смерть і спадщина

Елізабет Ремер була активним членом астрономічної спільноти до своєї смерті у 2016 році. Вона стала членом Ловеллівської обсерваторії у 2006 році, а також членом Товариства Персіваля Ловелла^[3]. Перед смертю вона зробила пожертву, яку використали для створення фонду, який сприяє підтримці придбання, розробки, технічного обслуговування та доступу до вдосконалених технологій і матеріалів в обсерваторії^[3]. Її підтримка створила безпечну й ефективну організацію, роботу обладнання та технологій обсерваторії.