Емманюель д'Астьє де ла Віжері

Емманюе́ль д'Астьє́ де ла Віжері́ (фр. Emmanuel d'Astier de La Vigerie; 6 січня 1900 — 12 червня 1969) — французький громадський діяч, письменник і журналіст, борець за мир.

Емманюель д'Астьє де ла Віжері
фр. Emmanuel d'Astier de La Vigerie
Ім'я при народженні	фр. Emmanuel Raoul d'Astier de La Vigerie
Народився	6 січня 1900(1900-01-06) VIII округ Парижа, Париж
Помер	12 червня 1969(1969-06-12) (69 років) XV округ Парижа, Париж
Поховання	цвинтар Арронвіляd
Громадянство	Франція
Діяльність
Alma mater	Кондорсе і Військово-морська школа у Ланвеок-Пульмікd
Заклад	Libération[d]
Знання мов	французька[1][2]
Членство	Libération-sudd, Тимчасова консультативна асамблея (1943 — 1945) (1945) і Французький комітет національного визволення (1944)
Партія	Progressive Uniond і Французька дія
Рід	d'Astier de La Vigerie familyd
Батько	Raoul Olliver d'Astier de la Vigeried
Брати, сестри	François d'Astier de La Vigeried і Henri d'Astier de la Vigeried
Діти	Jérôme d'Astierd
Учасник	Друга світова війна
Нагороди
Емманюель д'Астьє де ла Віжері у Вікісховищі

Активний учасник Руху Опору; займав урядові посади, був міністром внутрішніх справ тимчасового уряду.

Твори

Головні твори: «Сім раз по сім» (1947) — про капітуляцію Франції 1940 і Рух Опору; «Боги й люди» (1952)— спогади про діяльність Комітету національного визволення і тимчасового уряду; «Літу немає кінця» — роман-хроніка про Францію 1947—54.

З 1950 — член Бюро, а з 1955—віце-голова Всесвітньої Ради Миру.

Міжнародна Ленінська премія «За, зміцнення миру між народами», 1957.