Емоційна праця

Емоційна праця — це процес управління почуттями для виконання емоційних вимог на роботі, зокрема у сфері послуг^[1][2].

У багатьох професіях очікується, що працівники будуть регулювати свої емоції під час взаємодії з клієнтами, колегами та менеджерами. Це включає в себе аналіз і прийняття рішень щодо вираження емоцій, незалежно від того, відчуваються вони насправді чи ні, а також протилежне: придушення емоцій, які відчуваються, але не виражаються. Це робиться для того, щоб викликати у клієнта певне відчуття, яке дозволить компанії чи організації досягти успіху^[1].

Емоційна праця очікується серед тих, хто займається освітою, державним управлінням, правом, доглядом за дітьми, охороною здоров'я, соціальною роботою, індустрією гостинністю, медіа, пропагандою та шпигунством^[3]. У міру того, як певні економіки переходять від промислового виробництва до економіки, в якій домінує сфера послуг, очікується, що більше працівників у різних сферах діяльності керуватимуть своїми емоціями відповідно до вимог роботодавця порівняно з тим, що було шістдесят років тому.

Визначення

Соціологиня Арлі Рассел Хохшильд першою запропонувала термін «емоційна праця» 1983 року в праці «Кероване серце», в її розумінні емоційна праця полягає в прояві певних емоцій, щоб відповідати вимогам роботи^[1].

Пов'язаний термін «емоційна робота» (також «керування емоціями») стосується демонстрації певних емоцій для особистих цілей, наприклад, у приватній сфері вдома чи взаємодії з сім'єю та друзями.

Але якщо емоційна робота відбувається в приватній сфері, то емоційна праця — це управління емоціями на робочому місці відповідно до очікувань роботодавця. Робота, що передбачає емоційну працю, визначається як така, що:

1. вимагає особистого або голосового контакту з громадськістю.
2. вимагає від працівника викликати емоційний стан в іншої людини.
3. дозволяє роботодавцю через навчання та нагляд здійснювати контроль над емоційною діяльністю працівників^[1].

Хохшильд стверджує, що в рамках цього процесу комерціалізації працівники сфери послуг відчужені від власних почуттів на робочому місці^[1]. Тривала демонстрація награних емоцій може призводити до психічних розладів, наприклад «синдром маски з усмішкою».

Альтернативне використання

Термін застосовувався в сучасному контексті для позначення домашніх завдань, зокрема неоплачуваної праці, яка часто очікується від жінок, наприклад, планування свят або необхідність нагадувати своєму партнеру про домашні справи. ^[4] Цей термін також може стосуватися неформального консультування, наприклад надання поради другові або допомоги комусь у разі розлучення^[5]. Коли Хохшильд брала інтерв’ю щодо цього мінливого використання, вона описала, що воно зазнало розширеня концепції^[6].

Таке сучасне використання терміна спочатку було введено непрофесіоналами, тому зазнало критики з боку медиків і психологів^[7].