Еміль Жебар

Еміль Жебар (Émile Gebhart; нар. 19 липня 1839 року в Нансі — пом. 22 квітня 1908 року в Парижі) — французький письменник, літературознавець, дослідник романських літератур, історик культури та член Французької академії.

Еміль Жебар
фр. Émile Gebhart
Народився	19 липня 1839(1839-07-19)[1][2][…]  Нансі
Помер	22 квітня 1908(1908-04-22)[2] (68 років)  VI округ Парижа, Париж[3]
Країна	Франція
Діяльність	історик, професор, літературний критик, романіст, адвокат, письменник
Заклад	Паризький університет
Посада	seat 34 of the Académie françaised
Членство	Французька академія Ліга французької батьківщини Академія моральних і політичних наук
Нагороди	Q91099747? (1876) Bordin Prized (1881)
Роботи у Вікіджерелах  Еміль Жебар у Вікісховищі

Біографія

Жебар народився в м. Нансі в родині торговця і члена Арбітражного суду Луї-Ежена Жебара. Його мати була небогою наполеонівського генерала Антуана Друо. У родині було ще двоє старших братів: один став армійським генералом, другий — доглядачем лісових угідь.

Еміль навчався в ліцеї міста Нансі. Саме в школі він захопився літературою, зокрема творами Шатобірана. За наполяганням батька Жебар вивчав право в Парижі. Отримавши юридичний диплом, у 1865—1879 роках став членом Колегії адвокатів Нансі, вже будучи професором літератури.

Паралельно з юридичною освітою Жебар прослухав курс історії літератури Сен-Марка Жирардена в Сорбонні. 1860 року Жебар захитив дві габілітаційні дисертації: «Історія поетичних настроїв природи в грецькій та римській античності» та «Про різноманітні втілення образу Одіссея в творчості стародавніх поетів». З 1861 по 1863 рік він навчався в Афінській школі та подорожував Італією, Грецією та Близьким Сходом.

З 1863 по 1866 рік він був гімназійним учителем граматики в Нансі, потім став професором зарубіжної літератури в університеті Нансі, а з 1880 по 1904 рік обіймав створену для нього кафедру південноєвропейської літератури в Сорбонні.

У 1895 році його обрали до Академії моральних та політичних наук, а в 1904 році — до Французької академії.

Протягом двадцяти п'яти років щоліта він проводив три місяці в Італії, відвідуючи Рим, Мілан, Флоренцію, Венецію, шукав книги в бібліотеках, зупинявся в монастирях і розмовляв з ченцями, збираючи народні легенди.

Він помер 22 квітня 1908 року від наслідків органічного захворювання. Після цивільної церемонії вшанування пам'яті в Парижі його тіло було перевезено до Нансі, де він і був похований. Він заповів місту Нансі половину свого статку, оціненого в 29 000 франків ренти, свою бібліотеку та документи бібліотеці, а картини музею в обмін на довічну ренту в розмірі 7 000 франків, яку мав отримувати його брат Поль^[4].

Праці

• Praxitèle. Essai sur l'histoire de l'art et du génie grecs depuis l’époque de Périclès jusqu’à celle d'Alexandre, Paris 1864
• De l'esprit artiste et de l'esprit humoriste. Discours d'ouverture du cours de littérature étrangère, Nancy 1866
• Le XVIIIe siècle anglais et le XVIIIe siècle français. Discours d'ouverture du cours de littérature étrangère à la Faculté de Nancy, Nancy 1868
• De l'Italie. Essais de critique et d'histoire, Paris 1876
• Rabelais, la Renaissance et la Réforme, Paris 1877
• Les origines de la Renaissance en Italie, Paris 1879
• Études méridionales. La Renaissance italienne et la philosophie de l'histoire. Machiavel. Fra Salimbene. Le Roman de don Quichotte. La Fontaine. Le Palais pontifical, Paris 1887
• La Renaissance italienne et la philosophie de l'histoire Machiavel. Fra Salimbene. Le roman de Don Quichotte. La Fontaine. Le Palais pontifical. Les Cenci, Paris 1887, 1920
• L'Italie mystique. Histoire de la Renaissance religieuse au Moyen Âge, Paris 1890, 8. Aufl. 1917, englisch 1922, italienisch Bari 1983
• Autour d'une tiare, Paris 1894, zuletzt 1930
• Rabelais, Paris 1895
• Moines et papes. Essais de psychologie historique. Un moine de l'an 1000. Sainte Catherine de Sienne. Les Borgia. Le dernier pape roi, Paris 1896, 1909
• Au Son des cloches. Contes et légendes, Paris 1898, 7. Aufl. 1921
• Le Baccalauréat et les études classiques, Paris 1899
• Conteurs florentins du Moyen Age, Paris 1901, 4. Aufl. 1909
• D'Ulysse à Panurge. Contes héroï-comiques, Paris 1902, zuletzt 1936
• Florence, Paris 1906, 6. Aufl. 1935
• Sandro Botticelli et son époque, Paris 1907, New York 2010
• Michel-Ange. Sculpteur et peintre, Paris 1908
• La Vieille Eglise, Paris 1910
• De Panurge à Sancho Pança. Mélanges de littérature européenne, Paris 1911
• Les Jardins de l'histoire, Paris 1911, deutsch: Aus dem Irrgarten der Geschichte, Stuttgart 1912
• Souvenirs d'un vieil Athénien, Paris 1911
• Contes et fantaisies, Paris 1912
• Petits mémoires, Paris 1912
• Les Siècles de bronze, Paris 1913
• L'Age d'or, Paris 1914
• Le Mariage de Panurge, Paris 1928