Енергія (ракета-носій)

Енергія (індекс 11К25) — радянська ракета-носій надважкого класу, розроблена РКК «Енергія». Була однією з найпотужніших ракет у світі. На 2010 рік — єдина радянська ракетна космічна система, що використовувала як паливо рідкий водень на всіх етапах виведення корисного вантажу на навколоземну орбіту.

Енергія

Призначення	ракета-носій
Виробник	«Прогрес»
Країна	СРСР
Розміри
Висота	59 м
Маса	2400 тис. кг
Ступенів	2
Споріднені ракети
Історія запусків
Всього запусків	2
Успішних	2
Перший запуск	15 травня 1987
Останній запуск	15 листопада 1988
					ступінь - А (11С771)
Двигуни	4 РД-170
Тяга	кН
Паливо	гас
ступінь - Ц
Двигуни	4 РД-0120
Тяга	591-760 тс (5,8-7,5 МН) кН
Тривалість горіння	480 с
Паливо	водень

Основні відомості

Була створена як універсальна перспективна ракета для виконання різних завдань:

• Носій для БТКК «Буран».
• Носій для забезпечення пілотованих і автоматичних експедицій на Місяць і Марс.
• Для запуску орбітальних станцій нового покоління.
• Для запуску надважких геостаціонарних супутникових платформ.
• Для запуску важких військових вантажів.

Характеристика

Роботи за програмою «Енергія-Буран» почалися в 1976 році після закриття програми «Н-1». Ракета виконана за двоступеневою пакетною схемою. Перший ступінь складався із чотирьох бічних блоків із киснево-гасовими чотирикамерними двигунами РД-170^[en], що поверталися на Землю на парашутах. Ресурс модулів першого ступеня становив близько 10 запусків. Блоки були модифікованою версією першого ступеня ракети-носія «Зеніт-2». Другий ступінь був оснащений чотирма киснево-водневими двигунами РД-0120^[en] і був тримальною конструкцією. Використовувалося бічне кріплення вантажу.

Стартова маса «Енергії» — близько 2400 т. Ракета (у варіанті з чотирма бічними блоками) здатна вивести на орбіту близько 100 т корисного вантажу — уп'ятеро більше, ніж носій «Протон». Були можливі, але не тестувалися також варіанти компонування з двома («Енергія-М»), ыз шістьма і з вісьмома («Вулкан») бічними блоками, останній — з рекордною вантажністю до 200 т.

Головним розробником ракети була підмосковна РКК «Енергія»; виробництво здійснювалося на Куйбишевському заводі «Прогрес». Блоки ракети доставлялися на спеціальному літаку-транспортувальнику ВМ-Т з аеродрому Безім'янка на космодром Байконур (на аеродром «Ювілейний»), де у монтажно-випробувальному корпусі (МВК) на майданчику 112 здійснювалася збірка ракети та підготовка до пуску.

Було виконано лише два пуски цього унікального комплексу:

• 15 травня 1987 року з експериментальним навантаженням: супутник «Полюс» (масогабаритний макет «Скіф-ДМ», прототип орбітальної лазерної платформи), не виведено на орбіту через збій системи орієнтації самого КА;
• 15 листопада 1988 року у складі комплексу МТКК «Буран».

На початку 1990-х років роботи за програмою «Енергія — Буран» були припинені. До моменту остаточного закриття програми (1993) на космодромі «Байконур» у різній стадії готовності перебували не менше п'яти ракет-носіїв «Енергія». Дві з них у незаправленому стані до 2002 року зберігалися на космодромі Байконур і були власністю Казахстану; були знищені 12 травня 2002 року під час обвалення даху монтажно-випробувального корпусу на майданчику 112. Три перебували на різних стадіях будівництва на стапелях НВО «Енергія» (нині РКК «Енергія»), але після закриття робіт конструкції були знищені, а вже виготовлені корпуси ракет або розрізані або викинуті на задній двір підприємства, де перебували тривалий час.

Макет ракети-носія «Енергія» з БТКК «Буран»

Попри припинення експлуатації цього носія, технології, розроблені для «Енергії», використовуються і нині: двигун бічних блоків «Енергії» РД-170^[en], найпотужніший (станом на 2014 рік) рідинний двигун в історії космонавтики, використовується (під позначенням РД-171) на першому ступені ракети-носія «Зеніт-2» (у тому числі в проєкті «Морський старт»), а двигун РД-180, спроєктований на основі РД-171, — в американській ракеті «Атлас V».

Модифікації

«Енергія-М»

«Енергія-М» була найменшою ракетою сімейства, зі зменшеною приблизно втричі вантажністю щодо РН «Енергія», тобто з вантажністю 30-35 тонн на НОО.

Число бічних блоків було зменшено з чотирьох до двох, замість чотирьох двигунів РД-0120 на центральному блоці був встановлений тільки один. У 1989—1991 роках проходили комплексні випробування, планувався запуск 1994 року. Проте в 1993 році «Енергія-М» програла державний конкурс (тендер) на створення нової важкої ракети-носія; за підсумками конкурсу було віддано перевагу ракеті-носію «Ангара» (перший запуск відбувся 9 липня 2014). Повнорозмірний, з усіма складовими компонентами макет ракети зберігався на Байконурі.

«Вулкан»

Найважча модифікація: її стартова маса становила 4747 т. Обладнана вісьмома бічними блоками і центральним блоком «Енергії-М» як останнім ступенем, ракета «Вулкан» (ця назва збігалася з назвою іншої радянської важкої ракети, розробка якої була скасована за кілька років до цього) або «Геркулес» (що збігається з проєктним ім'ям важкої ракети-носія РН «Н-1») повинна була виводити до 175 т на низьку навколоземну орбіту.

«Ураган»

«Енергія II» (також під назвою «Ураган») проєктувалася як повністю багаторазова. На відміну від базової модифікації «Енергії», яка була частково багаторазовою (як американський «Спейс Шаттл»), конструкція «Урагану» давала змогу повертати всі елементи системи «Енергія» — «Буран», аналогічно концепції «Спейс Шаттла». Центральний блок «Урагану» повинен був входити в атмосферу, планерувати й сідати на звичайний аеродром.

Цікаві факти

• Дві чорні «шашечки» на борту ракети — точки лазерної телеметрії та корекції. Передстартова підготовка РН «Енергія» з ОК «Буран» при першій спробі запуску 29 жовтня 1988 року була припинена приблизно за 50 с до старту, оскільки пройшла команда АПП («аварійне припинення пуску») через нештатний відхід плати прицілювання (під чорними шашечками). У журналі «Техника — молодежи», присвяченому пуску, на обкладинці була намальована «Енергія» у польоті з не відстикованою платою прицілювання.
• Оскільки конструкція ракети не мала достатньої міцності для транспортування порожніх баків у горизонтальному положенні, у всіх випадках подібного транспортування, зокрема й повітряного, баки перебували під тиском. На літаку-транспортувальнику була встановлена ​​система наддуву.
• Водночас характеристики міцності ракети і її система керування дали змогу вивести ОК «Буран» у штормових умовах. На момент старту швидкість приземного вітру становила 20 м/с, а на висоті 20 км — не менше 50 м/с.
• Станом на 2015 рік, РН «Енергія» є єдиною радянською та російською ракетно-космічною системою, яка принципово могла використовувати як пальне рідкий водень на всіх етапах виведення корисного навантаження на навколоземну орбіту.

Джерела

• «Энергия» на сайте В. П. Лукашевича [Архівовано 21 жовтня 2014 у Wayback Machine.]
• «Энергия» на сайте buran-energia.com [Архівовано 3 квітня 2021 у Wayback Machine.]
• «Энергия» на сайте РКК «ЭНЕРГИЯ» [Архівовано 8 травня 2012 у Wayback Machine.]
• ЧП на Байконуре 12 мая 2002 [Архівовано 10 грудня 2011 у Wayback Machine.]
• Что же все-таки случилось на Байконуре? [Архівовано 15 липня 2011 у Wayback Machine.]