Енріко Карузо

Енрі́ко Кару́зо (італ. Enrico Caruso; 25 лютого 1873 — 2 серпня 1921) — італійський оперний співак, тенор.

Енрі́ко Кару́зо
Enrico Caruso
Зображення
Основна інформація
Повне ім'я	італ. Enrico Caruso
Дата народження	25 лютого 1873(1873-02-25)
Місце народження	Неаполь, Італія
Дата смерті	2 серпня 1921(1921-08-02) (48 років)
Місце смерті	Неаполь, Королівство Італія[1][2]
Причина смерті	рак легень
Поховання	Італія
Роки активності	1894 — 1921
Громадянство	Королівство Італія
Професії	оперний співак
Співацький голос	Тенор
Інструменти	вокал[d]
Жанри	Опера
Псевдоніми	Karuzo, Enriko‏
Лейбли	Victor Talking Machine Companyd
Нагороди	Премія Греммі за досягнення в галузі звукозапису
Батько	Marcellino Carusod[3]
Мати	Anna Baldinid[3]
У шлюбі з	Dorothy Park Benjamind
Діти	Gloria Grazianna Victoria America Carusod і Enrico Caruso Jr.d
Твори у Вікіджерелах Цитати у Вікіцитатах  Файли у Вікісховищі

Lucia di Lammermoor (1908).

Біографія

Народився 25 лютого 1873 року в Неаполі.

Дебютував у Неаполі в 1895 році. Популярність прийшла до Карузо в 1897 році, коли він виконав в Палермо партію Енцо («Джоконда» Понк'єллі).

У 1900 вперше виступив на сцені міланського театру Ла Скала (Неморіно в «Любовному напої» Доніцетті).

У 1902 році дебютував у лондонському театрі Ковент-Гарден (Герцог у «Ріголетто» Верді). Найбільша слава пов'язана з нью-йоркським театром Метрополітен-опера, провідним солістом якого він був у 1903-1920.

Карузо багато записувався — одним з перших серед оперних співаків зафіксував основну частину свого репертуару на грамофонних платівках. Володів голосом неповторного тембру, в якому природне баритонове, оксамитове звучання нижнього і середнього регістрів поєднувалося з блискучими теноровими верхами. Завдяки винятковому володінню диханням, бездоганній інтонації і, головне, високій виконавській культурі став легендою вокального мистецтва ХХ століття, зразком для майбутніх поколінь оперних тенорів.

Карузо з рівним успіхом виконував партії ліричного і драматичного плану, переважно в операх Верді Джузеппе (Герцог, Манріко в «Трубадурі», Річард в «Балі-маскараді», Радамес в «Аїді») і композиторів-верістів (Каніо в «Блазнях» Леонкавалло Руджеро та інших.). Був першим виконавцем ролей Федеріко («Арлезіанка» Франческо Чілеа, 1897), Лоріса («Федора» Джордано, 1898), Джонсона («Дівчина із заходу» Джакомо Пуччіні, 1910). У концертному репертуарі Карузо основне місце займали неаполітанські пісні.

Помер вранці 2 серпня 1921 року в Неаполі у віці 48 років від гнійного плевриту.

Медіа

Карузо біля свого піаніно

Див. також

• 37573 Енрікокарузо — астероїд, названий на честь співака^[4].
• Соус Карузо — соус, названий на честь співака