Ернст-Роберт Гравіц

Ернст-Роберт Гравіц (нім. Ernst-Robert Grawitz; 8 червня 1899, Шарлоттенбург — 24 квітня 1945, Бабельсберг) — німецький лікар, професор, начальник медичної служби СС, начальник Головного управління Німецького Червоного Хреста, обергруппенфюрер СС і генерал військ СС (20 квітня 1944).

Ернст-Роберт Гравіц
нім. Ernst-Robert Grawitz
Народився	8 червня 1899(1899-06-08)[1]  Шарлоттенбург, округ Потсдамd, Провінція Бранденбург, Прусське королівство, Німецька імперія
Помер	24 квітня 1945(1945-04-24)[1] (45 років)  Бабельсберг, Потсдам, Вільна держава Пруссія  ·ручна граната
Країна	Німеччина
Діяльність	військовий лікар, інтерніст, мучитель, наглядач концентраційного табору, лікар, керівник
Галузь	medical tortured[2], медицина[3], охорона здоров’я[3], медичні дослідженняd[3], воєнний злочин[3] і гуманітарна організаціяd[3]
Alma mater	HU Berlin
Науковий ступінь	д.м.н.
Знання мов	німецька[4]
Заклад	Deutsches Rotes Kreuzd[5]
Учасник	Друга світова війна і Перша світова війна
Членство	СС[6][4]
Роки активності	з 1933
Посада	голова[7]
Військове звання	обергруппенфюрер
Партія	Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини[6]
Батько	Ернст Гравіцd
Нагороди	Залізний хрест 2-го класу Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій) Великий офіцер ордена Корони Італії Застібка до Залізного хреста 2-го класу Хрест Воєнних заслуг I класу з мечами Хрест Воєнних заслуг II класу з мечами Почесний знак Німецького Червоного Хреста Медаль «За вислугу років в НСДАП» Медаль «За Атлантичний вал» Командорський хрест ордена Заслуг (Угорщина) Цивільний знак СС Почесний кут старих бійців Кільце «Мертва голова» Йольський свічник СС Спортивний знак СА Німецька імперська відзнака за фізичну підготовку Почесний кинджал СС Почесна шпага рейхсфюрера СС
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Ернст-Роберт Гравіц вітає першокурсниць Школи імперських керівників Німецького Червоного Хреста (Людвігсфельде, лютий 1939).

Народився 8 червня 1899 року в Шарлоттенбурзі в родині військового лікаря Ернста Гравіца (1860 — 1911) та його дружини Гелени (14 жовтня 1869 — ?), уродженої Лібау. Онук відомого німецького лікаря Пауля Гравіца. У 1917 році вступив добровольцем в німецьку армію, потрапив в полон до британським військам, закінчив війну у званні лейтенанта.

Після свого звільнення в 1919 році вступив в Берлінський університет імені Гумбольдта на медичний факультет. В листопаді 1919 року був членом фрайкору «Олімпія».^[8] У 1929 році захистив диплом і почав працювати асистентом хірурга в одній з лікарень Берліна.

1 липня 1933 вступив в СС в чині штурмбаннфюрера. У 1935 році Гіммлер призначив Гравіца начальником медичної служби СС і поліції. Під його безпосереднім керівництвом і з його санкції проводилися експерименти над в'язнями концентраційних таборів. Крім того, курирував дослідницьку роботу в різних інститутах СС.

В кінці Другої світової війни працював в бункері Гітлера. Дізнавшись про наближення Червоної Армії, клопотав про переведення в інше місце, але йому було відмовлено. Після цього, 24 квітень 1945, Гравіц наклав на себе руки у своїй садибі в Бабельсберзі (адрес - колишня вулиця СА, 59): підірвав себе двома гранатами разом із дружиною та дітьми.

Особисте життя

Був одружений з Ільзою Тауберт, старшою дочкою Зіґфріда Тауберта. В шлюбі народились 5 дітей.^[8]

Експерименти над людьми

З ініціативи Гравіца у концентраційному таборі Равенсбрюк під кервівництвом Карла Гебгардта на 60 поляках провели експерименти з лікування газової гангрени за допомогою сульфаніламідних препаратів. Для цього піддослідним наносили «абсолютно бойові рани» із подальшим введенням в них бруду, скланих осколків тощо з метою виклику гангрени.

В 1943 році Гравіц попросив Гіммлера надати йому 8 ув'язнених концтаборів для експериментів з вірусним гепатитом. У своєму листі він зазначив, що, згідно з даними досліджень, гепатит передається вірусами, а не бактеріями. Гіммлер надав Гравіцу 8 євреїв з КТ Аушвіц. Експерименти проводили у КТ Заксенгаузен.

Під час Нюрнберзького процесу над лікарями діяльність Гравіца була оцінена як злочинна.

Звання[8]

• Фанен-юнкер (4 червня 1917)
• Фанен-юнкер-єфрейтор (31 серпня або 9 вересня 1917)
• Фанен-юнкер-унтер-офіцер (Обер-єгер) (5 або 10 березня 1918)
• Фенріх (16 липня 1918)
• Характерний лейтенант (4 травня 1920) - отримав перед звільненням із рейхсверу.
• Труппфюрер СС (1932)
• Штурмбаннфюрер СС (1 липня 1933)
• Оберштурмбаннфюрер СС (16 серпня 1933)
• Штандартенфюрер СС (5 травня 1934)
• Лейтенант медичної служби резерву (4 березня 1935)
• Оберфюрер СС (30 березня 1935)
• Обер-лейтенант медичної служби резерву (1 лютого 1936)
• Бригадефюрер СС (20 квітня 1937)
• Гауптман медичної служби резерву (16 березня 1938)
• Майор медичної служби резерву (1938 або 1939)
• Группенфюрер СС і генерал-лейтенант військ СС (1 жовтня 1942)
• Обергруппенфюрер СС і генерал військ СС (20 квітня 1944)

Нагороди[8]

• Залізний хрест 2-го класу (10 серпня 1920)
• Почесний кинджал СС (16 лютого 1934)
• Почесний кут старих бійців (лютий 1934)
• Почесний хрест ветерана війни з мечами
• Йольський свічник (16 грудня 1935)
• Німецька імперська відзнака за фізичну підготовку в сріблі (29 червня 1936)
• Спортивний знак СА в бронзі (12 січня 1937)
• Кільце «Мертва голова»
• Почесна шпага рейхсфюрера СС (12 січня 1937)
• Цивільний знак СС
• Хрест Заслуг Червоного Хреста вільного міста Данцига 2-го і 1-го ступеня (1 вересня 1937)
• Почесний знак Німецького Червоного Хреста
  • 1-го класу
  • Зірка (6 вересня 1937)
• Почесний знак Червоного Хреста вільного міста Данцига (18 листопада 1937) — рання версія знаку без свастики.
• Великий офіцер ордена Корони Італії (13 грудня 1937) - нагороджений Бернардо Аттоліко.
• Медаль «За вислугу років в НСДАП» в бронзі (10 років)
• Застібка до Залізного хреста 2-го класу (22 червня 1940) — нагороджений Теодором Айке.
• Медаль «За будівництво оборонних укріплень» (24 жовтня 1940)
• Хрест Воєнних заслуг 2-го і 1-го класу з мечами (1 грудня 1941) — отримав 2 нагроди одночасно.
• Командор ордена Заслуг (Угорщина)
• Командор 1-го класу ордена Білої Троянди з мечами (Фінляндія) (26 січня або 30 червня 1942)
• Почесний знак протиповітряної оборони 1-го ступеня (25 березня 1943)

Образ у кінематографі

Рік	Фільм	Актор
2004	Бункер	Крістіан Генінг