Еріх Енґель

Еріх Ґустав Отто Енґель (нім. Erich Gustav Otto Engel; 14 лютого 1891, Гамбург — 10 травня 1966, Берлін) — німецький режисер і театральний діяч, близький друг Бертольта Брехта; один з найбільших режисерів Веймарської республіки, Енґель був і одним з кращих інтерпретаторів драматургії Брехта на німецькій сцені, як у довоєнні, так і в післявоєнні роки.

Еріх Енґель
нім. Erich Engel
Ім'я при народженні	нім. Erich Gustav Otto Engel
Народився	14 лютого 1891(1891-02-14)[1][2][…]  Гамбург, Німецька імперія[3]
Помер	10 травня 1966(1966-05-10)[3][1][…] (75 років)  Берлін[4]
Поховання	Доротеенштадтський цвинтар
Країна	Німеччина  Німецька імперія  Веймарська республіка  НДР
Діяльність	кінорежисер, актор, театральний режисер, драматург, сценарист
Галузь	театр[5], драматургія[5], постановкаd[5], кінорежисураd[5], кінознавство[d][5] і театрознавство[5]
Знання мов	німецька[1][5]
Заклад	Berliner Ensembled
Роки активності	з 1918
Нагороди
IMDb	ID 0257068
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Еріх Енґель закінчив 1910 року театральну школу Л. Меснера в Гамбурзі; театральну кар'єру починав там же як актор, потім служив в берлінському «Маленькому театрі під липами». У 1917—1918 роках Енґель завідував літературною частиною гамбурзького «Шаушпільхауза», 1918 року в мюнхенському «Каммершпіле» дебютував як режисер. Популярність здобув завдяки «Каммершпіле», де він працював до 1922 року, антимілітаристські п'єси експресіоністів — Г. Кайзера і Е. Толлера^[6].

У 1922—1924 роках Енґель був головним режисером мюнхенського Державного театру, де поставив кілька шекспірівських п'єс: «Міра за міру», «Макбет», «Юлій Цезар». Тут же відбулося його знайомство з Бертольтом Брехтом, — 1923 року Енґель поставив в мюнхенському Резиденцтеатрі його п'єсу «В вирі міст»^[6][7].

1924 року Енґель остаточно оселився в Берліні, був постійним режисером Німецького театру, ставив спектаклі на інших столичних сценах. Поряд з Бертольтом Брехтом і Ервіном Піскатором Енґель став практиком і теоретиком «епічного театру»; здійснену ним 1925 року в Берліні постановку шекспірівського «Коріолану» Брехт назвав для епічного театру «вирішально важливою». Енґель був і одним з найзначніших сценічних інтерпретаторів драматургії Брехта, — 1928 року сенсаційний успіх мала поставлена ним у берлінському театрі на Шіффбауердамм «Тригрошова опера»^[6]. Леонгард Франк, чию п'єсу «Карл і Анна» Енґель поставив на рік пізніше, відгукнувся про нього як про «особливо чуйного» режисера^[8].

Після приходу нацистів до влади 1933 року Енґель залишився в Німеччині і продовжував працювати в театрі, але ставив виключно класичну драматургію.

Після закінчення Другої світової війни режисер в 1945—1947 роках був інтендантом мюнхенського театру «Каммершпіле», з 1947-го працював на кіностудії DEFA^[7], а 1948 року, після повернення з еміграції Брехта, взяв участь у створенні театру «Берлінер ансамбль», що відкрився в січні 1949 року виставою «Матінка Кураж та її діти» за п'єсою Брехта — спільної постановкою Енґеля і автора^[9]. У «Берлінер ансамбль» Енґель поставив ряд вистав, в тому числі спільно з Брехтом «Пан Пунтіла і його слуга Матті» (1949) і «Життя Галілея» — спектакль, відзначений 1957 року Національною премією^[6]. Після смерті Брехта 1956 року Енґель протягом десяти років був художнім керівником театру (при інтендантстві Олени Вайґель)^[7].

1930 року фільмом «Вбивця Дмитрій Карамазов» Енґель дебютував як кінорежисер. Серед нечисленних знятих ним фільмів переважають легкі комедії. Великого успіху в галузі кіно Енґель домігся, знявши 1949 року фільм «Справа Блюма».

Творчість

Могила Еріха Енґеля на Доротеїнштадтському кладовищі в Берліні

Театральні постановки

Театр «Каммершпіле», Мюнхен (1918—1922)

• «Газ I» Г. Кайзера
• «Газ II» Г. кайзера
• «Перевтілення» Е. Толлера
• «Морський бій» Герінґа

Німецький театр

• 1924 — «Смерть Дантона» Г. Бюхнера
• 1924 — «В вирі міст» Б. Брехта
• 1926 — «Вбивство» В. Газенклевера
• 1927 — «Ліліан, або Жовта троянда» Корнфельда

Театр на Шіфбауердам

• 1928 — «Тригрошова опера» Б. Брехта і К. Вайля
• 1929 — «Щасливий кінець» Е. Гауптман (спільно з Б. Брехтом)

Берлінер ансамбль

• 1949 — «Матінка Кураж та її діти» Б. Брехта (спільно з Б. Брехтом)
• 1949 — «Пан Пунтила і його слуга Матті» (спільно з Б. Брехтом)
• 1957 — «Життя Галілея» Б. Брехта (спільно з Б. Брехтом)
• 1960 — «Тригрошова опера» Б. Брехта — К. Вайля. Художник Карл фон Аппен
• 1962 — «Швейк у Другій світовій війні» Б. Брехта

В інших театрах

• 1923 — «У вирі міст» Б. Брехта. Художник Каспар Неер — Резиденцтеатр, Мюнхен
• 1925 — «Коріолан» В. Шекспіра — «Лессінґ-театр», Берлін
• 1928 — «Людина є людина» Б. Брехта. Художник Каспар Неєр — «Фолькобюне», Берлін
• 1929 — «Карл і Анна» Л. Франка — Державний театр («Шаушпільхауз»), Берін

Фільмографія

• 1922 — Містерії однієї перукарні / Mysterien eines Frisiersalons (Німеччина)
• 1930 — Вбивця Дмитро Карамазов / Der Mörder Dimitri Karamasoff (Німеччина)
• 1935 — Пиґмаліон / Pygmalion (Німеччина)
• 1939 — Готель «Захер» / Hotel Sacher
• 1940 — Unser Fräulein Doktor
• 1948 — Справа Блюма / Affaire Blum (Німеччина)
• 1949 — Боброва шуба / Der Biberpelz (НДР)
• 1958 — Ескадрилья «Летюча миша» / Geschwader Fledermaus (НДР)

Нагороди

• Національна премія НДР (1949, 1957) — за спектаклі «Матінка Кураж та її діти» і «Життя Галілея» в театрі «Берлінер ансамбль»