Есе

Есе́^{[1][2][3][4][5]} або есе́й^[6][7] (фр. essai, фр. вимова: [esɛ]^[8] — спроба, нарис, від лат. exagium — зважування) — невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну композицію і висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводу чи питання і не претендує на вичерпне і визначальне трактування теми; це жанр, який лежить на перетині художньої та публіцистичної (часом науково-популяризаторської) творчості.

Есеї Мішеля Монтеня

Хоча художні тексти в стилі есе відомі з часів античності, появу цього жанру пов'язують з ім'ям Мішеля Монтеня, який з 1572 року й до кінця життя працював над своїм найбільшим літературним твором, що мав назву «Проби» (фр. Essais).

Визначальні риси та стиль

Визначальними рисами есе, як правило, є неозначений обсяг (від кількох речень до 10-20 сторінок), конкретна тема, дана в підкреслено вільному, суб'єктивному її тлумаченні; вільна композиція, парадоксальна манера мислення. Як правило, есе виражає нову, суб'єктивну думку про щось.

Стиль есе відрізняється образністю, афористичністю, використанням свіжих метафор, нових поетичних образів, свідомою настановою на розмовну інтонацію і лексику. Він здавна формувався у творах, в яких на перший план виступає особистість автора. Пограничними жанрами для есе є поезія в прозі та науковий нарис або філософський трактат.

Серед відомих есеїстів: Ю. Шевельов, Б. Шоу, Ж.-П. Сартр, А. Камю, Й. Бехер, В. Винниченко, Є. Маланюк, П. Загребельний, О. Гончар та ін.

Види есе

За змістом:

• філософські
• літературно-критичні
• історичні
• художні
• художньо-публіцистичні

За літературною формою:

• рецензії
• ліричні мініатюри
• сторінки зі щоденника^{[джерело?]}
• листи

За композиційними особливостями:

• рефлексійні
• аналітичні
• критичні
• розповідні
• описові^[9]

Див. також

• Есеїст
• Нарис
• SAT
• Автореферат
• Трактат
• Вікіпедія: Користувацькі есе