Жирко Тарас Володимирович

Тара́с Володи́мирович Жирко́ (нар. 31 січня 1961, Львів, Українська РСР) — український актор театру і кіно, театральний режисер, Лауреат Премії ім. І.Котляревського (1995),Заслужений артист України (2002), Народний артист України (2018).^[1]

Тарас Жирко
Ім'я при народженні	Жирко Тарас Володимирович
Народився	31 січня 1961(1961-01-31) (64 роки) Львів, Українська РСР
Національність	українець
Громадянство	українське
Діяльність	актор театру і кіно
Alma mater	Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Роки діяльності	1985— до сьогодні
Дружина	Тетяна Олексенко-Жирко
Діти	Володимир-Іван Жирко, Анна-Марія Жирко
IMDb	ID 5592700
Нагороди та премії
Заслужений артист України

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Жирко.

Життєпис

Тарас Жирко закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого у 1985 році (курс Народної Артистки України, професора — Валентини Зимньої).

Працював у Львівському ТЮГу — (1985-86)рр., служба в армії — 1986-87рр. З 1988 р. — актор Національного академічного українського драматичного Театру імені Марії Заньковецької (1988—2004)рр.

Від 2004 року — актор Національного академічного драматичногого Театру ім. І. Франка.

В 2016 році отримав диплом режисера у Майстерні Народних Артистів України О.Кужельного та І.Славінського у КНУТКіТ Карпенка-Карого.

Влітку 2016 року разом з родиною приєднався до патріотичного флешмобу #яЛюблюСвоюКраїну, опублікувавши відеозвернення, у якому разом з дружиною Тетяною, донькою Анною-Марією та сином Володимиром-Іваном продекламували вірш Володимира Сосюри «Любіть Україну».^[2]

Фільмографія

• 2018 — «Таємний щоденник Симона Петлюри» — Жан Пелісьє, кінооператор
• 2012 — «Гайдамака» — Панько Хрущ, режисер Роман Синчук;
• 2008 — «Владика Андрей» — Климентій Шептицький, режисер Олесь Янчук;
• 2008 — «Батько напрокат» — Максим, режисер Артем Литвиненко;
• 2004 — «Залізна сотня» — отець Кадило, режисер Олесь Янчук;
• 1998 — «Сьомий Перстень Чаклунки» — Галат, режисер Борис Небієрідзе;
• 1997 — «Роксолана 2. Улюблена дружина Халіфа» — Еневер, режисер Борис Небієрідзе;
• 1997 — «Роксолана 1. Настуня» — Еневер, режисер Борис Небієрідзе;
• 1995 — «Ісус, Син Бога живого» — головна роль, режисер Федір Стригун;
• 1990—1996 — «…час збирати каміння», 9 серій— Стась Шиманський, режисер Володимир Андрощук;
• 1992 — «Для домашнього огнища» — Поручник, режисер Борис Савченко; 1992 -''Одержима'' — Ісус, режисер Володимир Миронюк;
• 1991 — «Одкровення Іоанна Першодрукаря» — Герасим Смотрицький, режисери: Ю.Сорокін, Ю.Швирьов;

Нагороди

• 2002 — Заслужений артист України^[3]
• 2018 — Народний артист України^[1]