Заболотний Дмитро Ілліч

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Заболотний.

Дмитро Ілліч Заболотний (нар. 8 листопада 1947, Мазурівка) — український лікар-оториноларинголог, доктор медичних наук (1988), професор (1992), Заслужений діяч науки і техніки України (1997 p.), Заслужений лікар України. Директор Інституту отоларингології ім. проф. О. С. Коломійченка НАМН України (з 1985 р.).

Дмитро Ілліч Заболотний
Дмитро Ілліч Заболотний
Народився	8 листопада 1947(1947-11-08) (77 років) Вінницька область Тульчинський район с. Мазурівка
Місце проживання	м. Київ
Країна	Україна
Alma mater	Буковинський державний медичний університет лікувальний факультет
Галузь	Медицина, отоларингологія
Заклад	ДУ “Інститут отоларингології ім. проф. О.С.Коломійченка НАМН України”
Вчене звання	академік Національної академії медичних наук України
Науковий ступінь	д.м.н. (1988)
Нагороди

Біографічні відомості

Народився 8 листопада 1947 р. у с. Мазурівка Тульчинського району Вінницької області. По закінченню лікувального факультету Чернівецького медичного університету працював лікарем-отоларингологом Підволочиської ЦРЛ Хмельницької області. В Інституті отоларингології імені професора О. С. Коломійченка працює з 1975 року, де пройшов шлях від клінічного ординатора до директора. У 1979 році захистив кандидатську дисертацію «Клінічно-експериментальне обґрунтування низько-молекулярного препарату тимуса — ЛСВ для лікування хворих на алергічний риніт».

З 1985 року Д. І. Заболотний очолює Інститут отоларингології та його відділ запальних захворювань ЛОР-органів. У 1988 році захистив докторську дисертацію «Клінічно-експериментальне обґрунтування і розробка принципів комплексної терапії неспецифічних запальних і алергічних захворювань верхніх дихальних шляхів з використанням імуномодулятора типу фенілімідазотіазолу». У 1992 році йому присвоєно вчене звання професора. Д. І. Заболотний — заслужений лікар України (1997)^[1].

Наукова та громадська діяльність

Основні напрямки наукової діяльності вченого- практика пов'язані з проблемами оториноларингології, імунології, алергології, онкології. Він — ініціатор, координатор та один з авторів розробки і впровадження новітніх технологій кохлеарної імплантації для реабілітації глухих, широкого використання ензимотерапії, природних та синтетичних імуномодуляторів в отоларингології, нових підходів до специфічної імунотерапії з розробкою і використанням цілого спектра вітчизняних алергенів, нових методів ендоскопічної хірургії на ЛОР-органах, удосконалення складних краніофасціальних оперативних втручань у хворих з ЛОР-онкопатологією. Під його керівництвом працює великий і згуртований інститутський колектив (близько 700 чоловік), який розв'язує складні наукові і практичні питання оториноларингології.

З перших днів аварії на ЧАЕС під керівництвом та за безпосередньої участі Д. І. Заболотного в інституті вивчають вплив малих доз радіації на ЛОР-органи та організм у цілому на основі експериментальних та клінічних досліджень. Результати електрофізіологічних досліджень у ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС та мешканців забруднених територій лягли в основу двотомної монографії «Состояние ЛОР-органов при радиационных авариях и катастрофах» (СПб., 1996).

Автор понад 500 наукових праць, зокрема 7 монографій, 10 підручників та посібників, понад 50 винаходів. Серед його учнів — 35 докторів і кандидатів медичних наук.

Основні наукові праці

• «Новоутворення вуха: клініка, діагностика, лікування»(1997 р.);
• «Оториноларингологія»(1999 р.);
• «Теоретические аспекты генеза и терапии хронического тонзиллита» (1998 р.);
• «Алергічний риніт. Етіологія, патогенез, специфічна діагностика» (2000 р.);
• «Хропіння та його лікування» (2004 р.);
• «Дитяча амбулаторна оториноларингологія» (2005 р.);
• «Сенсоневральна приглухуватість» (2007 р.)

Академік НАМН України, професор Д. І. Заболотний є представником від України, Білорусі та Молдови у Виконавчому комітеті Європейської Федерації оториноларингологічних товариств та членом Правління Світової Федерації Українських лікарських товариств.

Нагороди

• Орден «За заслуги» II ст. (1 грудня 2017) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю^[2]
• Державна премія України в галузі науки і техніки 2012 року — за роботу «Технології діагностики і лікування алергічних захворювань органів дихання із застосуванням вітчизняних препаратів алергенів» (у складі колективу)^[3]
• Орден «За заслуги» III ст. (7 листопада 2007) — за значний особистий внесок у розвиток охорони здоров'я і медичної науки, впровадження в практику нових методів лікування, підготовку висококваліфікованих наукових кадрів та з нагоди 60-річчя від дня народження^[4]
• Заслужений діяч науки і техніки України (19 серпня 1997) — за вагомі особисті здобутки у праці, високу професійну майстерність та з нагоди шостої річниці незалежності України^[5]
• Почесна грамота Верховної Ради України, Почесна грамота Кабінету Міністрів України, Почесна грамота Голови м. Києва, Почесні грамоти Президії АМН України та колегії МОЗ України.