Завальнюк Владислав Матвійович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Завальнюк.

Завальнюк Владислав Матвійович (нар. 8 вересня 1949, с. Слобода-Мурафська (сьогодні — Клекотина, що розташоване у Шаргородському районі Вінницької області) — білоруський римо-католицький священник, релігійний діяч, теолог, перекладач і публіцист. Охрещений у костьолі Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, де пізніше прийняв таїнства Євхаристії та Миропомазання.

Завальнюк Владислав Матвійович
Народився	8 липня 1949(1949-07-08) (76 років)  Клекотина, Шаргородський район, Вінницька область, Українська РСР, СРСР
Країна	Білорусь
Діяльність	публіцист, католицький священник, історик, богослов
Галузь	історія[1] і богослів'я[1]
Alma mater	Ризька католицька духовна семінаріяd
Науковий ступінь	кандидат історичних наук
Знання мов	білоруська[1], російська[1] і польська[1]
Членство	Товариство білоруської мови імені Франциска Скорини
Конфесія	католицька церква
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Освіту здобув у Новомурафській школі (сьогодні — Клекотинська школа), а далі поїхав у Ригу, бо хотів стати слухачем Ризької духовної семінарії, адже зрозумів, що його покликання — бути священником. Але відразу вступити до семінарії йому не вдалося, тому він залишився жити у Ризі, працюючи будівельником і мріючи вступити до семінарії. До цього покликання він йшов, долаючи різні перешкоди, але з ним поруч завжди була мати, яка у всьому його підтримувала і допомагала. У семінарію вдалось вступити у 1969 році. Закінчив семінарію у 1974 році, ставши священником. Висвятив його кардинал Юліан Вайводс 26 травня 1974 року.

Після висвячення відправився в Молдову, де католицька церква була фактично знищена. Під час перебування в Молдові обслуговував близько 70 католицьких парафій та місійних пунктів (у тому числі 11 німецьких).

У 1976-1977 роках у селі Слобода-Рашків під керівництвом В. Завальнюка збудовано храм без офіційного дозволу на будівництво від радянської влади. Церкву розібрано 25 листопада 1977 року.^[2] В. Завалюнюка заарештували за «релігійну пропаганду» та вислали до Казахстану. Згодом змушений був переїхати до Красноярська. У 1980 році знову повернувся до Латвії.

У 1984 році переведений у Білорусь, де служив у Глибокому. Відновив та відкрив ряд католицьких парафій у Білорусі.

З початку 1990-х років проводить послідовну білорусизацію католицької церкви у Білорусі.

З 1991 року проводить широку книговидавничу діяльність.

Діяльність

Зараз о. Владислав є настоятелем Червоного кафедрального костьолу у Мінську, Білорусь. Крім того, що о. Владислав — це священник, він також є кандидатом історичних наук, перекладачем, публіцистом, радіоведучим програми «Голас душы», засновником Християнського товариства милосердя, активним громадським діячем та автором десятків книг.

Найвідоміші праці

• «Сьвятая Імша» (1990)
• «Катэхізм» (1993)
• «Будслаўскі касьцёл — сьвятыня Беларусі» (1993)
• «Сьвятыня Беларусі» (1994)
• «Сьвяты Ружанец» (1994)
• «Прыгатаваньне да першай Сьвятой споведзі» (1995)
• «Абрады пахавання» (1998)
• «История Будславской базилики» (1998)
• «Канфесіі на Беларусі» (1998, співавтор)
• «Слоўнік сучаснай беларускай мовы» (2009, співавтор)
• «Не единым хлебом» (2011)