Зайцев Ігор Іванович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Зайцев.

Ігор Іванович Зайцев (рос. Игорь Иванович Зайцев; 21 квітня 1934, Москва, СРСР — 28 січня 2016 року, Київ, Україна) — радянський футболіст, нападник, володар Кубка СРСР (1957), майстер спорту СРСР^[3].

Ігор Зайцев
Особисті дані
Повне ім'я	Ігор Іванович Зайцев
Народження	21 квітня 1934(1934-04-21)
	Москва, СРСР
Смерть	28 січня 2016(2016-01-28)[1][2] (81 рік)
	Київ, Україна
Зріст	176 см
Вага	72 кг
Прізвисько	Вершник без голови, Заяць
Громадянство	СРСР
Позиція	нападник
Юнацькі клуби
1952—1953 1954—1955	«Крила Рад» (Ступіно) ЦБРА (Москва)
Професіональні клуби*
1955—1956 ОБО (Львів) 51 (11) 1957—1959 «Локомотив» (Москва) 63 (14) 1960—1961 «Динамо» (Київ) 24 (1) 1961—1962 «Шахтар» (Донецьк) 6 (0) 1962 «Авангард» (Тернопіль) 16 (6) 1963—1964 «Спартак» (І.-Франківськ) 49 (8) 1955—1964 Всього за кар'єру 209 (40)
Національна збірна
1957 СССР (ол.) 1 (0)
Звання, нагороди
Нагороди	Майстер спорту СРСР
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.

Кар'єра гравця

Народився Ігор Зайцев у Москві, пізніше сім'я переїхала в Ступіно, де його батько працював майстром цеху на авіаційному заводі. Роки війни провів в евакуації в місті Павлово-на-Оці, а після її закінчення сім'я знову повернулася в Ступіно^[4].

У 1949 році Ігор пішов працювати на авіабудівне підприємство учнем слюсаря-лекальника. У вільний час займався футболом і російським хокеєм. Грав за юнацький футбольний колектив «Крила Рад» (Ступіно), який виступав на першості області, а пізніше за дорослу команду міста Ступіно.

У 1954 році Ігор був покликаний в армію і направлений в дублюючий склад ЦБРА.

Наприкінці 1955 року тренер львівського ОБО (Окружний будинок офіцерів) Олексій Гринін запросив Зайцева у свою команду, яка виступала в класі «Б». В новому колективі, молодий, з хорошою швидкістю нападник став одним з лідерів, хоча забитих м'ячів було небагато, більшість голів забивалося з його передач^[4].

У 1957 році, після демобілізації, Зайців приймає запрошення від московського «Локомотива» і незабаром, разом з іншими новачками залізничників Зауром Калоєвим і Володимиром Маслаченко, відправляється на товариські ігри, які клуб проводив у Китаї. Для Зайцева цей рік став одним з найбільш успішних у футбольній кар'єрі. Ігор закріпився у складі, разом з командою став володарем Кубка СРСР, переможцем футбольного турніру на VI Всесвітньому фестивалі молоді і студентів у Москві. Після цих успіхів спорттовариство «Локомотив» вручило Зайцеву і його партнерам посвідчення «Почесного залізничника СРСР»^[4].

За підсумками сезону 1959 року Зайцев стає срібним призером чемпіонату СРСР і незабаром отримує виклик в олімпійську збірну країни, у складі якої, 13 вересня 1959 року взяв участь в матчі Болгарія — СРСР 1:0.

А з 1960 року Ігор Зайцев і ще один гравець «Локомотива» Юрій Ковальов переходять в київське «Динамо», прийнявши запрошення тренера В'ячеслава Соловйова. У київській команді Зайцев грав на позиції правого нападника, поперемінно виходячи в складі з іншим правим «крайком» — Олегом Базилевичем. За підсумками свого першого сезону в динамівській команді Ігор став срібним призером чемпіонату СРСР. Наступний, золотий сезон київського «Динамо» для нападника склався невдало: відігравши за команду у восьми поєдинках, через розбіжності з тренером, змушений був покинути команду, в підсумку так і не ставши чемпіоном СРСР^[4].

Після відходу з київського клубу Зайцев, відгукнувшись на пропозицію Олега Ошенкова, переходить у донецький «Шахтар». Але закріпитися в основному складі гірників, які виграли у тому ж 1961 році Кубок СРСР, не зміг, граючи переважно за дубль. У наступному сезоні донецький клуб знову перемагає в розіграші Кубка СРСР і знову Зайцев не потрапляє в кубковий склад гірників.

Незабаром Ігор залишив донецьку команду, перебравшись у тернопільський «Авангард», який тренував його приятель Тиберій Попович.

У 1963 році Зайцев переходить в івано-франківський «Спартак», де грав під керівництвом колишнього київського динамівця Олександра Щанова. У цьому клубі відіграв два сезони, після чого закінчив активну кар'єру гравця.

Після завершення ігрової кар'єри

Закінчивши ігрову кар'єру футболіста, Ігор Іванович навчався перукарській справі, незабаром ставши модним жіночим майстром.

У вільний час продовжував грати у футбол за команду заводу «Більшовик», яка виступала на першості України серед виробничих колективів.

З часом, перукарську справу змушений був залишити, перебувати весь час на ногах було складно, почали позначатися наслідки старих травм. Пізніше працював чеканником.

Складно доводилося після розпаду СРСР і втрати роботи, змушений був працювати навіть вантажником і приймальником склотари.

У середині 90-х років Ігор Іванович інспектував матчі другої ліги чемпіонату України. Після був на пенсії.

У ніч на 28 січня 2016 року у віці 81 року Ігор Іванович Зайцев пішов з життя^[5][6].

Родина

Дружина Марина, з якою Ігор Іванович познайомився, граючи у Львові, по професії перукар. Син Ігор, по батьківських стопах пішов лише на половину, ставши перукарем^[4].

Досягнення

• Володар Кубка СРСР: (1957)
• Срібний призер чемпіонату СРСР (1959), (1960)
• Переможець турніру на VI Всесвітньому фестивалі молоді і студентів: (1957)

Нагороди

• Нагороджений медаллю «За працю і звитягу» (2011)^[7].