Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи

Замок Лекьо (Швеція)

З Вікіпедії, вільної енциклопедії

Замок Лекьо (Швеція)map
Remove ads

Лекьо — замок, розташований на острові Колландсе в комуні Лідчепінг у ландскапі Вестерйотланд (Швеція).[4]

Коротка інформація Замок Лекьо, Тип ...
Thumb
Sverige Västra Götaland
Замок Лекьо (Швеція) (Швеція)

Замок розташований на мисі архіпелагу Екенс на озері Венерн і є нагадуванням про епоху великої Шведської держави. У середні віки він належав єпископству Скари і був залишений у 1615 як графство родині Де ла Гарді, але був відібраний королівством у 1681. Пізніше Лекьо був переданий Карлу Густаву Тессіну у 1752 і у 1810 Карлу Юхану Адлеркрейцу. Після цього був зданий в оренду родині Руденшольдів. Нині замок і королівська садиба належать Державному агентству нерухомості і є пам'яткою архітектури з 25 січня 1935.[5]

Замок відкритий для відвідувачів і в ньому проводяться виставки, концерти та оперні вистави. Національний музей демонструє предмети 17 століття зі своїх колекцій на поверхах і в скарбниці замку. Влітку, з травня по вересень, замок відвідує численна аудиторія, що робить замок одним з найбільш відвідуваних туристичних місць Західної Швеції. На території замку є конференц-зали та можливість ночівлі. Є також Природний центр «Vänerskärgården — Victoriahuset» з рестораном і готелем. У 2001 Лекьо був обраний найкрасивішим замком Швеції, а в 2013 році замок отримав Велику туристичну премію.

Remove ads

Історія

Узагальнити
Перспектива
Thumb
Замок Лекьо.
Thumb
Замок Лекьо з північного заходу.
Thumb
Лекьо, близько 1689. Віллем Свідде, Швеція давня і сучасна.
Thumb
Зображення інтер'єру церкви в замку Лекьо.
Thumb
Парк Слотстрьодґарден у замку Лекьо.

Єпископський замок

Лекьо почали будувати в 13 століттї поруч із існуючим тоді королівським маєтком 1298 (за істориком Йоганнесом Мессеніюсом). Вперше Лекьо згадується в 1294, коли єпископ Брюнольф видає тут листа.[6]

Замок, в якому мешкав Брюнольф Ал<u>ґ</u>отсон, єпископ Скари, був побудований, тому що Лекьо знаходився всередині Скарської єпархії.

Лекьо у цей час складався з відкритого укріплення, яке огороджувало менші споруди.[7] Цей об'єкт був знищений пожежею у 1470-х.[8] Але незабаром після руйнування єпископ Брюнольф Ґерлаксон розпочав реконструкцію. Церковне майно мало бути забезпечене робочою силою та матеріалами. Роботи над реконструкцією замку тривали за часів єпископа Вінсенса Геннінґсона на початку 16 століття.

Замок короля

Замок вважався однією з головних фортець країни, коли після риксдагу у Вестеросі у 1527 його було втягнуто в корону і передано Густаву Вазі в 1528.[7]

Густав Ваза залишив заставу як грант раднику Туре Еріксону Більке.

У 1530-х замком керував Бірґер Нільсон Ґріп, а під його керівництвом пристав Педер Андерсон. У 1532 і 1535 замок періодично відвідував Густав Ваза. У 1535 сюди були відправлені в'язні зі Сконе на допит, в тому числі Маркус Меєр. На початку 1540-х замок вважався занедбаним. Бірґеру було наказано відбудувати замок, і йому довелося забрати необмежену кількість цегли з монастиря Святого Олофа в Скарі.

У 1543 Сванте Стуре отримав замок Лекьо з районами Сконе, Кінне, Колланд і Осе, а також місто Лідчепінг, як грант до своєї смерті в 1567. З 1545 Сванте Стуре зміцнив замок.

Під час Північної семирічньої війни замок був спалений у 1566 військовими силами, надісланими Даніелем Ранцау, коли влітку данська армія була в Лідчепінгу. Проте руйнування замку, схоже, було обмеженим, і він вважався принаймні оборонним об'єктом у 1569. Однак у листі короля Югана III у 1570 до губернатора Вестерґьотланда Кнута Поссе замок описується як значною мірою зруйнований.

У 1571 Гоґенскільд Бєльке отримав замок і графство Лекьо як фрайгер. Замок разом із прилеглим господарством починають реставрувати з 1573. Для додаткового спорядження використовуються сім мідних гармат Шарля де Морне. Незважаючи на хитку кар'єру Гоґенскільда, ремонтні та будівельні роботи відбувалися протягом 15901596.[7] Він часто залишався у замку на довгі періоди зі своєю дружиною Анною Свантесдоттер Стуре. У них був син Нільс Бєльке, який помер у віці чотирьох років і був похований у сусідній парафіяльній церкві Сенате. З часів Гоґенскільда в замку збереглося багато фресок. У 1600 він вдруге втратив свій маєток і був ув'язнений.[9]

У 1600 замок Лекьо і Дальсланд були передані герцогу Югану Естерґетландському, поки його не обміняли на графство Стеґеборґ (Замок Стеґеборґ).

Повіт Лекьо

У 1615 Якоб Делагарді отримав Лекьо як грант. Його син Магнус Габріель Делагарді володів замком у середині 17 століття, і саме він подбав про те, щоб Лекьо набув нинішнього вигляду, але замок був вилучений королівством у 1681.

Короний замок

До 1719 Кунґсґарден здавався в оренду приватним особам, тоді як замком у той же період керували офіцери корони або, як їх пізніше називали, замкові писарі. Загальну відповідальність за майно корони мала Палата депутатів і Адміністративна рада округу в Марієстаді. У 1731 Лекьо став королівським замком, а королівський маєток також був зданий в оренду. У 1752 замок був подарований Карлу Густаву Тессіну, у 1810 замок був знову наданий як національна нагорода Карлу Югану Адлеркрейцу з ім'ям Сікайоцкі, ім'ям, яке ніколи не використовувалося, але було включене в позначення власності до 1970 Національним землевпорядкуванням. Після смерті Адлеркрейца, Лекьо спочатку успадкував його син Фредерік Томас Адлеркрейц (17931852), а потім його брат Ґустав Маґнус-Адлеркрейц (17751845), полковий командир Вестготського полку, що жив неподалік Скари. Пізніше замок був відданий в оренду родині Руденшольдів, яка одружилася з родиною Адлеркройц у 1826[10]. Однак пізніше ним керувала безпосередньо Будівельна рада. У 1990 замок перейшов до Фонду Інституту Лекьо, який згодом був перетворений на Фонд замку Лекьо. З 1993 замок Лекьо знаходиться під управлінням Шведського агентства нерухомості.

Remove ads

Будівля

Узагальнити
Перспектива

Середньовічний замок

Замок розташований на скелястому виступі і переважно середньовічний, але серйозних досліджень не проводилося. Спочатку споруда складалася з неправильного замку. Кільцева стіна середньовічного головного замку збудована з сірого каменю та цегли невідомої висоти. Північна та південна довжини головного замку, ймовірно, належать до першої фази будівництва. Головний вхід, схоже, був з півночі через нинішній вихід на Коксґарден. Крім того, у західній стіні та у східному кінці північної кільцевої стіни були менші ворота. У південній довжині головного замку є колодязь у підвалі, який, ймовірно, належить до оригінальної споруди. У північно-західному куті подвір'я під час розкопок виявлено фундамент під арочний підвал. Встановлено, що його знесли після пожежі. У північно-східному куті кільцевої стіни знайдено замуровану балку, дендротовану до 1330 року.[11]

На пізнішому етапі будівництва протягом середньовіччя було додано низку прибудов. До головного замку додано східну та західну довжини. На розі північної кільцевої стіни споруджено дві вежі. У східній з них — залишки середньовічного оздоблення. Верхні частини веж нещодавно відбудовано. Між ними і виходом до озера була побудована кільцева стіна, яка утворювала твердиню. Пізніше ця стіна була знесена, коли був побудований Коксґарден. У цій зоні знаходиться Свиняча могила глибиною 27 метрів. У 1554 Олаф Магнус згадує, що її викопали в скелі, спалюючи свинину, нагріваючи скелю та утворюючи вал. Нижче замкової скелі з боку моря, на поверхні води, прокладено сполучний хід до колодязя. Конструкція, ймовірно, викладена як карта проходу в замок та з нього. З південного боку, у бік суші, споруджено форт. Згодом його стіни стали частиною фундаменту для прибудови будівлі. Напівкругла вежа на крайньому півдні, яка сьогодні є головним входом, спочатку була триповерховою. Над першим поверхом є готичний ребристий склеп із отворами для чаш.[11]

Пізніші доповнення та перетворення

Thumb
Їдальня в замку Лекьо на 3-му поверсі

Два нижніх поверхи великої центральної будівлі були частково перебудовані в період Вази, третій поверх за часів Якоба Делагарді. За часів його сина Маґнуса Ґабріеля Делагарді було добудовано четвертий поверх центральної будівлі, придворні аркади і, за будівельника Франса Стімера, замкову церкву з її вражаючою вежею.

Замок, що налічує близько 248 кімнат,[12] був розкішно прикрашений картинами, скульптурами та ліпниною, у тому числі Дж. Гаммером і Б. Конратом, а також дорогоцінними меблями та тканими шпалерами. Збереглися деякі оздоблення кімнат, зокрема лицарська зала, стара королівська палата, спальня принцеси та Троянська зала. Більшість з них було знищено. Картини батальної зали були перенесені до Карлберга, а в 1830 найцінніші портрети — до замку Гріпсхольм. У 1830 деяку техніку також продали на аукціоні. На початку 20 століття під керівництвом Арланда Норіна розпочалися консерваційні роботи, особливо в замковій церкві було проведено масштабну реконструкцію, а деякі меблі були повернуті замку.

Remove ads

Оперні вистави

Докладніше: Läckö slotts operaverksamhet

Кожного літа у дворі замку Лякьо проводяться оперні вистави1997).

Власники замку

  1. Брюнольф Алґотсон (1298 1317) єпископ Скарський
  2. Бенґт Югансон (1317 1321) єпископ Скарський
  3. Ерік (1321 1322) єпископ Скарський
  4. Педер Ларсон (1322 1336) єпископ Скарський
  5. Ґуннар Тиннесон (1337 1340) єпископ Скарський
  6. Зіґґе Йонсон (1340 1351 або 1352) єпископ Скарський
  7. Зіґфрід Рутґерсон (1352 1354) єпископ Скарський
  8. Ларс (1354 1356) єпископ Скарський
  9. Нільс (1356 1386) єпископ Скарський
  10. Рудольф (1387 1391) єпископ Скарський
  11. Торстен (1391 1404) єпископ Скарський
  12. Вінсенс Геннінґссон (1505 1520)
  13. Дідрик Слаґек (1520 1521)
  14. Маґнус Гаральдсон (1522 1529) єпископ Скарський
  15. Туре Ерікссон (Бєльке) 1528 1529 (Бєльке втратив свої гранти після участі в повстанні Вестґьотагерарнас у 1529).
  16. Густав Ваза (1532 1535)
  17. Сванте Стуре (1543 1567)
  18. Хогенскільд Білке (1571 1591), (1593 1599)
  19. Герцог Юган Естерйотландський (1600 1609)
  20. Якоб Делагарді (1615 1652)
  21. Магнус Габріель Делагарді (1652 1681)
Remove ads

Орендарі Лекьо (Кунґсґарда)

  1. Торе Олофссон Оллонберг (1681)
  2. Йоран Дорфштедт (1684)
  3. Бернт Папеґоя (1690)
  4. Фредрік фон Келер (1700)
  5. Фрідріх Райнгольд Пайкулль (1706)
  6. Нільс Варенмарк (1709)
  7. Аксель Реенстієрна (1715)
  8. Карл Густав Дюкер (1719 1731)
  9. Ґустав Пальмфельт (поч. 1730-х -1743)
  10. Філіп Ієрта (1744 1752)
  11. Карл Густав Тессін (1752 1770)
  12. Густав Адольф Гіерне (1770 1805)
  13. Карл Юган Адлеркрейц (1810 1815)
  14. Фредрік Томас Адлеркрейц (1815 1819)
  15. Ґустав Маґнус Адлеркрейц (1819 1828)
  16. Карл Руденшельд (1828 1860)
  17. Аксель Руденшельд (1860 1914)
  18. Фріберґ / Біллінґ (1914 1923)
  19. Адольф Ґустафссон (1923 1937)
  20. Раґнар Янссон (1937 1961)
  21. Ґуннар Нільсон (1961 1968)
  22. Крістер Сведерберґ (1968 2013)
  23. Карл-Фредрік Сведерберґ (2013)
Remove ads

Примітки

Література

Посилання

Loading related searches...

Wikiwand - on

Seamless Wikipedia browsing. On steroids.

Remove ads