Затворницький Петро Прокопович

Затворницький Петро Прокопович (1840, с. Дейкалівка Зіньківського повіту Полтавської губернії — 25.01.1912, с. Дейкалівка) — протоієрей, меценат, філантроп. Засновник першого в Російській імперії Товариства тверезості^[1].

Затворницький Петро Прокопович
Народився	Зіньківський повіт
Конфесія	православ'я

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Затворницький.

Син дейкалівського священника. Закінчив Полтавську духовну семінарію. Визначений учителем в Полтавське повітове духовне училище. Вчителював у дейкалівському приходському училищі, потім рукоположений на священницьке служіння тут само. Пізніше переміщений священником у Свято-Духівський собор Ромен. Тут був членом повітової училищної ради. В цей період помирають від туберкульозу дружина і семеро малолітніх дітей Затворницького. В Ромнах за сумлінну службу був нагороджений набедреником, наперсним хрестом, орденом. П'ять років був міським благочинним і соборним протоієреєм Зінькова.

Товариство тверезості

До смерті жив у Дейкалівці, де активно займався закриттям шинків (цій темі було присвячено біля третини його проповідей в головній його праці «Пастирський голос»). В 1874—1876 роках ним було організоване перше офіційне товариство тверезості в Російській імперії. За його пропозицією громадська сходка Дейкалівської волості постановила:

для искоренія пьянства нынѣ существующія шинковыя заведенія не желаемъ, чтобы таковыя дальше существовали, а желаемъ на основаніи закона, чтобы таковыя были закрыты; и кроме этого постановили слѣдующее: вышеозначенныхъ шинковыхъ заведеній, а также и другихъ, хотя бы кто и ходатайствовалъ объ открытіи, иметь не желаемъ не только въ этомъ году, но даже и на будуще время — навсегда[2].

Затворницькому прийшлося зіткнутися з інтригами й нерозумінням місцевих торговців, проте через деякий час приклад Дейкалівської волості стали повсюди запозичувати^[3].

Поряд з проповіддю моральних чеснот, благочестя та необхідності відмови від алкоголю, робив спроби налаштувати обивателів проти «хибного», на думку панотця, соціалістичного вчення^[4].

Благодійництво

Здійснив два паломництва на Близький Схід, святі місця (Константинополь, Афон, Смірна, Палестина, Єгипет). З Афонського монастиря Затворницький привіз для Дейкалівської церкви (споруджена в 1771 році) частинки мощей св. Великомученика Пантелеймона і св. Священномученика Харлампія:

святыня сія (мощи), говорится въ свидѣтельствѣ монастыря отъ 11 іюля 1875 г. за № 285, даруемая обителію въ неотъемлемое достояніе церкви Рождества Пресвятыя Богородицы, что въ с. Дейкаловкѣ, въ благодатное освященіе и цѣлебную помошь причту, прихожанамъ и всѣмъ съ вѣрою, любовью и надеждою имѣющимъ притекать къ оной святынѣ, еже и буди всѣмъ имъ предстательствомъ и заступленіемъ св. страстотерпцеві Христовыхъ Пантелеймона и Харлампія[5].

По місцях своїх мандрівок збирав антикварні речі, зібрання яких стало домашнім музеєм.

Пожертвував більше 40 десятин орної землі та доходи з них Православному Палестинському товариству. Згідно заповіту, цьому ж товариству відійшло після смерті ієрарха 217 десятин землі. Відписав своє нерухоме майно в Криму та великі грошові суми для різних релігійних організацій.

Праці

У рукописах залишив п'ятитомну роботу «Трезвость — путь спасения»^[6], схвалену до друку Московським духовним комітетом. Перші чотири випуски його «Пастирського голосу» були удостоєні нагородження Премією Імператора Петра Великого. Крім того, ним була написана і видана історія товариства тверезості в Дейкалівці^[7].