Йосиф Заячківський

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Заячківський Йосип (персоналії).

Йо́сиф Заячкі́вський (хресне ім'я Іва́н; 14 червня 1889, Білобожниця — 20 березня 1952, Мерано, Італія) — український греко-католицький ієромонах-василіянин, церковний діяч, генеральний секретар Василіянського Чину святого Йосафата (1932—1949), ректор Української Папської колегії святого Йосафата (1946—1952).

о. Йосиф Заячківський, ЧСВВ
Народився	14 червня 1889(1889-06-14)  Білобожниця, Чортківський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина
Помер	20 березня 1952(1952-03-20) (62 роки)  Мерано, Провінція Больцано, Трентіно-Альто-Адідже, Італія
Поховання	Кампо Верано
Країна	Австро-Угорщина  ЗУНР  Польська Республіка  Італія
Місце проживання	Крехів Лаврів Бучач Добромиль Дрогобич Рим
Діяльність	ієромонах, педагог, ігумен
Alma mater	Папський Латеранський університет
Заклад	Українська папська колегія святого Йосафата

Життєпис

Іван Заячківський народився 14 червня 1889 року в с. Білобожниця Чортківського повіту в сім'ї Михайла і його дружини Катерини з роду Чайковських. Середню освіту здобув у Бучачі.^[1] 30 липня 1906 року вступив на новіціят до Василіянського Чину в Крехівський монастир. На облечинах отримав монаше ім'я Йосиф. Перші обіти склав 19 березня 1908 року в Крехові, а вічні 28 серпня 1911 року. У Крехові закінчив два роки гуманістики і рік риторики й у 1910 році переїхав на філософські студії до Лаврівського монастиря. Після двох років філософії призначений на вчителя в Місійний інститут імені святого Йосафата в Бучачі (1912/1913 н. р.). У 1913/1914 навчальному році викладав латинську мову для василіянських студентів другого року гуманістики в Крехові. У перший місяць Першої світової війни був санітаром у Заліщиках. Потім через Угорщину виїхав до Рима на богословські студії до Української Папської колегії святого Йосафата.^[2] Після року богословських студій в Папському Григоріянському університеті, переїхав до Інсбрука в колегію єзуїтів Канізіянум. Висвячений на священника 15 липня 1917 року.^[3]

15 січня 1920 року провінційні настоятелі призначили о. Йосифа Заячківського ігуменом Добромильського монастиря і прокуратором монастиря в Буковій, але вже 4 жовтня цього ж року отримав нове призначення — соція протоігумена і секретаря провінції Найсвятішого Спасителя. Після закінчення каденції секретаря став ігуменом Дрогобицького монастиря (8 листопада 1926) та адміністратором парафії. У Дрогобичі о. ігумен Йосиф Заячківський був членом міської ради і брав активну участь у житті міста.^[1]

На першій Генеральній капітулі Василіянського Чину в Добромилі в червні 1931 року обраний на посаду Генерального секретаря та економа Василіянського Чину і в листопаді 1931 року з Генеральною управою переїхав до Рима. Завдяки старанням о. Йосифа Заячківського Генеральна курія ЧСВВ отримала в Римі приміщення при церкві святих мучеників Сергія і Вакха. З архимандритом о. Діонисієм Ткачуком у рамках канонічних візитацій відвідував монастирі василіян в Галичині, Угорщині і Румунії.^[4] Упродовж 1934—1937 років навчався в Папському Латеранському університеті, де здобув ліценціят з обох прав та закінчив докторські студії.^[5] З 1937 року радник Папської комісії з кодифікації східного канонічного права. Працював у Комісії для видання літургічних книг, будучи також радником Літургічної секції при Конгрегації для Східної Церкви (з 6 березня 1948).^[1]

У грудні 1946 року о. Йосиф Заячківський був призначений проректором Української Папської колегії святого Йосафата, а в жовтні 1948 року отримав потвердження на ректора цієї колегії. У червні 1949 року призначений другим Головним радником Василіянського Чину.^[6]

Помер 20 березня 1952 року в лікарні міста Мерано, Італія. Похований у василіянській крипті на римському цвинтарі «Кампо Верано».