Зем'яни

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Земяни (значення).

Зем'я́ни (ст.-укр. земѧне^[1], землѧне, землѧны^[2], пол. ziemianie, лат. terrigene) — верства шляхетського стану у XIV–XVIII століттях, власники «землі» — маєтків. Існували на теренах Великого князівства Литовського, переважно на Підляшші, Волині та Київщині, як синонім поняття «бояри». Визначальним для зем'янина було умовне чи безумовне володіння земельним наділом, що відрізняло його від безземельної шляхти-голоти^[3].

Опис

Окрім князів та панів у Великому Князівстві Литовському зустрічаємо цілу верству бояр, які на Волині та Київщині називалися зем'янами. Це були цілковито вільні люди, члени давніх княжих дружин, які виконуючи військову службу протягом довшого чи коротшого часу відповідно до здобутих заслуг винагороджувалися отримуванням більшої чи меншої площі землі із зобов'язанням виконання військової служби, утримування городів в оборонному стані, а в деяких місцевостях надаванням оплати на військо. Такий наданий маєток називався вислугою і переходив на законних підставах до нащадків обдарованого, лиш продати або заставити не було дозволено без монаршої ухвали. Якщо якраз ставався випадок, коли не лишив синів, а маєток мав перейти доньці, на той час необхідно було попередньо отримати монарший дозвіл на шлюб і взяття з ним цих маєтків у приданому^[4].

Вживання

Михайло Грушевський у своїй праці «Історія України-Руси» вживав термін «земяни» («земянин»), очевидно враховуючи його польське походження^[5]. Натомість в українських грамотах XIV–XV століття, складених староукраїнською мовою, здебільшого вживалися назви «земляни» («землянин»)^[2]. Одна з найдавніших згадок у формі «земляне» стосується 17 березня 1375 року, коли подільський князь Олександр Коріятович своєю грамотою підтверджував права на володіння Смотрицького монастиря^[6].

Термін «земляни» («земяни») був рівнозначний поняттю «бояри» — давньоруській назві привілейованої верстви населення. У XIV–XV століттях обидва терміни вживалися на українських землях Корони Польської і Великого князівства Литовського. Однак з середини XVI століття їх почав витісняти з офіційних актів термін «шляхтичі»^[7].

Див. також

• Дідич