Зимненське городище

Зимненське городище, або зимнівське городище^[1][2][3] — один з найбільш ранніх укріплених пунктів на землях слов'ян у період раннього середньовіччя (VI-IX століття) в селі Зимному поблизу Володимира.

Зимненське городище
Зимненське городище, вигляд з боку Свято-Успенського монастиря
Країна	Україна
Регіон	Волинська область, Володимирський район
Населений пункт	село Зимне
Тип	Городище
Історія
Датування	IV-ІІІ ст. до н. е. VI-IX століття
Періоди	мідна ранньозалізна доба
Археологічна культура	Корчак
Дослідження
Відкрито	кінець 19 століття
Дата дослідження	1930-ті, 1960-ті, 1997, 2003
Дослідники	Ян Фітцке, Олександр Цинкаловський, Юрій Захарук, Вітольд Ауліх, Микола Пелещишин, Тарас Милян
Державна приналежність	Дулібський племінний союз
Зимненське городище
Зимненське городище у Вікісховищі

На думку Юрія Диби й Ігоря Мицька, Зимненське городище — найстарша слов'янська пам'ятка празько-корчацької культури (V-VII століття) укріпленого типу^[4].

Основні дані

Зимненське городище розташоване на півострові серед заболоченої заплави річки Луги за кілька кілометрів від сучасного Володимира, поблизу с. Зимного. Круті схили півострова полегшували його захист, і тому це місце здавна було обжите людьми. У результаті проведених тривалих розкопок тут виявлено й досліджено багатошарову археологічну пам'ятку: рештки двох поселень племен доби міді, що прийшли на зміну одне одному (III тисячоліття до н. е.), ранньозалізної доби (IV-ІІІ ст. до н. е.), та ранньослов'янське городище (VI-VII ст. н. е.).

Городище (поселення, укріплене валами і ровами) існувало поблизу с. Зимного приблизно 1500 років тому. Це одне з найдавніших слов'янських поселень, яке вже можна вважати осередком міста. 1500 років тому, приблизно водночас із появою в дулібів Зимненського городища, подібне «зародкове місто» виникло й у полян і отримало назву Києва. Виникнення таких городищ як осередків ремесла, торгівлі, адміністрації пов'язують з розкладом первіснообщинного ладу і зародженням класового суспільства та державності. Саме в той час окремі племена об'єднуються в племінні союзи, які пізніше переростають у племінні князівства. Осередком племінного союзу дулібів було Зимнівське городище; натомість об'єднавчим центром для групи союзів стало розташоване над Бугом городище Волинь, від назви якого дулібів-бужан стали називати волинянами.

Городище в Зимному належить до ареалу однієї із найбільших слов'янських культур раннього середньовіччя, що поширилася на просторах від Дніпра і до Заале. Це — празька культура, яка на території України існувала у межах локального варіанта Корчак.

У плані городище має форму неправильного трикутника довжиною 135 м, найбільшою шириною у південно-східній частині 65 м, найменшою у північно-західній — 14 м. Загальна площа укріпленої частини — приблизно 0,45 га.

Розкопки Зимненського городища показали, що воно було захищене частоколом та стіною з покладених одна на одну дерев'яних колод, закріплених вертикальними стовпами. В систему укріплень входили також три башти і велика дерев'яна споруда, прибудована до стіни з внутрішнього боку. Знайдено зброю та речі з військового обладунку — отже, тут перебували дружинники і, ймовірно, один з вождів. Як засвідчують знахідки виробів та знарядь праці, у межах укріплень розвивалися ремесла: косторізне, ковальське, ювелірне. Зокрема, виготовляли бронзові, срібні та залізні прикраси: браслети, пряжки (одна з них формою нагадує птаха). Збереглися й ливарницькі формочки, тигельки, ковадло. Виявлені складні за формою прясельця з мергелистої крейди дозволяють зробити висновок, що для обробітку каменю застосовувався токарний верстат. Знайдено також візантійську монету імператора Юстина, або Юстиніана.

Приблизно в середині VII ст. н. е. городище, повністю знищене аварами, перестало існувати. Як припускають історики, частина жителів з-під Зимного, після руйнування поселення вибрала новим своїм осідком місцевість, на якій нині розташовується місто Володимир-Волинський.

Зимненське городище, охоронний знак

Дослідження

Перші відомості про городище і неіснуючі нині поблизу нього кургани з'явилися наприкінці XIX — на початку ХХ ст. У 1930-х роках поселення досліджували Ян Фітцке й Олександр Цинкаловський. Після війни у 1951—1964 рр. розкопки проводив Юрій Захарук. У 1960-х рр. керував ними Вітольд Ауліх і Микола Пелещишин.

У 1997 році до Зимного прибула польсько-українська експедиція з метою проведення невеликих досліджень, щоб отримати матеріали для радіовуглецевого аналізу. До складу експедиції входили: Анджей Броніцький, Анна Броніцька, Анна Закосцєльна, Григорій Охріменко, Галина Стрільчук і Анна Горкавчук.

У 2003 р. дослідження городища проводив Тарас Милян.