Змієнко Всеволод Юхимович

Все́волод Юхи́мович Зміє́нко (16 жовтня 1886, Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія — 30 жовтня 1938, Варшава, Польська Республіка) — генерал-хорунжий Армії УНР. Визначний військовий діяч Армії УНР, один з організаторів військової спецслужби Державного Центру УНР в екзилі. Під час перебування в еміграції у Польщі працював у Генеральному штабі Армії УНР, упродовж 1928—1936 років очолював підрозділи розвідки і контррозвідки, підготував основні концептуальні засади розвідки, вважаючи її «мозковою клітиною» штабу.^[1]

Всеволод Змієнко
Підполковник  Генерал-хорунжий
Загальна інформація
Народження	16 жовтня 1886(1886-10-16) Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія
Смерть	30 жовтня 1938(1938-10-30) (52 роки) Варшава, Польська Республіка
Поховання	Православний цвинтар у Варшаві
Військова служба
Приналежність	УНР
Вид ЗС	Армія УНР
Війни / битви	Перша світова війна Радянсько-українська війна
Командування
начальник 2-го розвідувального відділу Генерального штабу Військового міністерства УНР в екзині
Нагороди та відзнаки
Хрест Симона Петлюри «Воєнний хрест» (УНР) Орден Святого Володимира 4 ступеня Георгіївська зброя

Відповідно до українського законодавства є борцем за незалежність України у ХХ столітті.^[2]

Життєпис

Всеволод Юхимович Змієнко народився 16 жовтня 1886 року в місті Одесі.

У російській армії

Закінчив Перше Київське Костянтинівське військове училище (1907 рік), Миколаївську академію Генерального штабу (1913 рік). Після закінчення академії служив у 59-му піхотному Люблінському полку (Одеса) для здобуття ротного командного цензу. У складі полку вирушив на фронт.

У бою 26 серпня 1914 року був поранений (за цей бій 10 листопада 1915 року Всеволод Юхимович був нагороджений Георгіївською зброєю). Після одужання — молодший ад'ютант штабу 39-го армійського корпусу. З 14 червня 1917 року — начальник штабу 83-ї піхотної дивізії. Останнє звання у російській армії — підполковник.

На службі Україні

З 20 грудня 1917 року — начальник штабу Одеської гайдамацької дивізії військ Центральної Ради.

З 1 березня 1918 року — військовий комендант Одеси. З 15 березня 1918 року — голова військового відділу Головного комітету Херсонщини, Таврії та Катеринославщини. З квітня 1918 року — голова демобілізаційного комітету на Херсонщині. Згодом — помічник губернського коменданта Херсонщини.

З 13 грудня 1918 року — начальник штабу 3-го Херсонського корпусу. З 10 лютого 1919 року — в.о. командувача Південно-Східної групи Дієвої армії УНР. З березня 1919 року — командувач східного фронту у складі Південно-Східної групи Дієвої армії УНР. 06-07.1919 року — голова комісії з ліквідації справ Східного фронту. З липня 1919 року — начальник штабу 10-ї пішої дивізії Січових стрільців Дієвої армії УНР.

1 грудня 1919 року був інтернований польською владою у Луцьку. З 8 лютого 1920 року — начальник штабу 1-ї (з 21 березня 1920 року — 6-ї січової стрілецької) дивізії, що формувалася у фортеці Брест-Литовський із вояків Дієвої армії УНР, інтернованих польською владою на початку грудня 1919 року. 21 квітня 1920 року був підвищений до рангу полковника.

На посаді начальника штабу — заступника коменданта гарнізону (6-та січова стрілецька дивізія УНР і 31-й польський полк) полковника УНР Марка Безручка, брав участь в обороні польського міста Замостя з 28 серпня до 2 вересня 1920 року, яка призвела до поразки 1-ї кінної армії Будьонного.

З 1921 року — генерал-хорунжий.

З березня 1927 року — начальник 2-го розвідувального відділу Генерального штабу Військового міністерства УНР в екзилі. Помер та похований на цвинтарі «Воля»^[3] у Варшаві поруч із могилою свого друга генерала Марка Безручка. Тут же поховано близько сотні видатних полководців та державних діячів УНР.

У 1928 році генерал-хорунжий Всеволод Змієнко став головою громадського суду Українського центрального комітету в Польщі, одночасно відповідаючи за розвідку та контррозвідку. Крім того, Змієнко активно допомагав українським військовим емігрантам знайти себе в нових умовах життя, влаштовуючи їх на роботу, навчання чи просто допомагаючи грішми.^[4]

Родина

Був одружений з Піамою Дмитрівною, донькою генерала Скляревського, з якою мав трьох дітей: Всеволода, Олега та Галину. Дружина рано померла, і догляд за дітьми взяла на себе її сестра Марія, дружина генерала Рябініна-Скляревського.

Його донька Галина Всеволодівна Сенишин — відомий публіцист, журналістка та громадська діячка.

Нагороди

Хрест Симона Петлюри (нагороджений під № 19)^[5]

Вшанування пам'яті

• Вулиця Всеволода Змієнка у місті Одеса.
• Провулок Всеволода Змієнка у місті Одеса.
• Вулиця Всеволода Змієнка у місті Київ.
• Вулиця Генерала Змієнка у місті Дніпро.
• Село Змієнкове на Одещині.

Див. також

• Українська революція
• Армія УНР